Переді мною лежать шкільні підручники з географії. Але розповідають вони також і про історію. Давню і не дуже. Розповідають так: Русь ніяка не Київська, а російська, Київ — столиця першої російської території, комунізм — це добре, Крим від України пішов сам, в Україні східні регіони воюють із західними, пише у своєму матеріалі журналіст-міжнародник Ірина Кащей.

Ви скажете: а нащо взагалі зазирати в те, що викладають десь в Орлі чи Тамбові? Так у тім-то й річ. Усе це викладають не в Орлі чи Тамбові й навіть не на окупованих територіях. Це добровільно видають і вкладають у голови своїм дітям... італійці. Адже переді мною підручники з географії для другого класу середньої школи (відповідає сьомому класу в Україні), за якими вчаться діти Рима, Неаполя, Болоньї... Усієї Італії. Просто зараз, у 2024 році.

Почитаємо? Geografia ieri e oggi («Географія вчора й сьогодні»), П. Кадорна, видавництво La Scuola. На нього, а також інші подібні підручники звернула увагу українська активістка з Ломбардії Мар’яна Трофимова. Русь тут не Київська, довідкою про її заснування варягами відкривають главу про Росію, з якої ми, зокрема, дізнаємося, що Росія нині має «дуже розвинену ринкову економіку», хоча її й «обтяжують певні санкції, накладені США та ЄС». А що ж таке сталося, що їх наклали? Автор про це анічичирк. Про Крим написано так: «Півострів Крим був анексований Росією у 2014-му на референдумі, чинність якого не була, однак, визнана Києвом». Тільки Києвом? Тож Крим на мапі позначили російським, а Україну намалювали без нього.

Фото: надано автором/сторінка з Geografia Ieri e Oggi

Візьмімо наступну книжку. Namaskar, Альберто Фре, DeA Scuola. Цей підручник вже має скандальний шлейф. Два роки тому активістка Тетяна Безрученко привернула увагу медіа й Посольства України в Італії до цього унікального тексту, який стверджував, що Росія разом з Білоруссю, Україною, державами Балтії, Молдовою та частиною Кавказу утворює «Російський регіон», а Київ, мовляв, є «третім за розміром містом Російського регіону після Москви та Санкт-Петербурга». Видавництво нібито дослухалося і внесло правки. Тож читаємо нове видання, 2022 року, виправлене (!). «Російський регіон» зник, але... Територія Росії порахована разом з вкраденим Кримом, відповідно РФ має 85 федеральних суб’єктів, разом з Кримом і Севастополем. А в супровідному тексті Альберто Фре наполягає, що до цього слід додати ще й «дві східні українські провінції». Анексія Криму чомусь позначена датами 2014–2022 (ми його вже звільнили?), і сказано, що вона не була визнана ні Києвом, ані міжнародною спільнотою. Також без пояснень — що ж сталося, чому не визнають... Щодо Донецька, то він, виявляється, столиця ДНР, яка сама по собі відкололася від України. А воюють у нас східні й західні регіони між собою. Зрозуміло, італійські школярі? Путін узагалі не причетний, то українці самі себе обстрілюють.

Фото: надано автором/Сторінка з Namaskar

Їдемо далі? Katmandu. Г. Поріно. Lattes. У попередній версії цього підручника, за 2017 рік, теж був «Російський регіон», який включав країни Балтії та Україну й містив такі твердження: «[українські] Уряди, які зміняли одне одного з 1991 року й до сьогодні, діяли в інтересах кількох сімей і відкинули країну назад у розвитку, толеруючи злочинність і корупцію». Крім того, школярі із цієї книжки дізнаються, що існують, виявляється, «українці-росіяни» (Ucraini russi — так і написано!) і всі вони завжди мріяли, щоб Україна знову стала частиною Росії. А українці й уряд хотіли наблизитися до США та ЄС. Звідси «етнічний конфлікт», переконує нас книжка. Ну і далі по тексту: референдуми в Криму та на Донеччині з Луганщиною, на яких більшість проголосувала за Росію і т. ін.

Цей підручник також перевидали 2022 року. (Що не означає, що він зник зі шкіл: в Італії учні мають право купувати вживані підручники й учитися за ними.) На мапі, яку подає нове видання, Україна, однак, належить до «Російського макрорегіону». Хоч ти вбийся. «Корумповані уряди» теж нікуди не поділися, як і «українці-росіяни» й етнічні конфлікти. Італійським дітям далі розповідають, що «співіснування між етнічною групою українців і росіян (в Україні) завжди було дуже складним». Водночас тут книжка йде ще далі, і в тексті з’являється ще один наратив з кремлівської методички — біднесенький Путін, «оточений НАТО». І, «щоб уникнути цього ризику, Путін надав військову підтримку рухам за незалежність у східних регіонах України». Що неясно? Змушений був Путін «надати підтримку», чого причепилися?

Чудовий комунізм і відстала українська економіка

Наступна книжка, Vivi la geografia, 2022 Яррера, Пілотті, вид. Zanichelli. Ще один підручник – мрія Путіна: «З 1991 року, після періоду миру, у Європі вибухнули інші криваві війни, зокрема, у Східній Європі. Тут падіння комуністичних режимів, які підтримували мирне співіснування між народами, сприяло піднесенню націоналізму...»

Фото: надано автором/Обкладинка Vivi la geografia

Загалом італійське законодавство прямо забороняє політичну пропаганду в школі. Але цей підручник, який очевидно вибілює злочини комуністичних режимів, цілковито ігноруючи Голодомор, ГУЛАГи, радянські вторгнення до Угорщини, Чехословаччини, Афганістану тощо, не тільки залишається у школах, але й має відзнаки. Утім, може, це його єдина хиба, якої просто не помітили? Якби ж то. Він подає мапу «російськомовного населення східних регіонів України», розповідає про «регіони України, населені здебільшого росіянами (Крим і схід України)».

Не дивно, що ці автори викладають історію України ось так: «У культурному плані Україна належить слов’янському світові й має глибокі зв’язки з історією Росії. І навіть місто Київ, нинішня столиця України, був першою столицею російської території». І далі: Україна «була частиною СРСР, відділилась від нього у 1991-му. В останні роки Україна наблизилася до Європейського Союзу, з яким 2014 року підписала угоду про співробітництво. Російська частина суспільства (що дорівнює 17%) не прийняла цієї ситуації». Знову бачимо просування тези «російськомовні = росіяни = мріють жити в путінській диктатурі». Ну і далі все, як і в попередніх: Крим сам по собі «проголосив незалежність», а у «квітні 2014-го розпочалась інша війна — між російськомовними та київським урядом». Словом, Росія нікого не вбивала, а Україна має громадянську війну та «відсталу економіку».

Фото: надано автором

Далі. Campo Base, Дж. Корбелліні, вид. Sanoma. Табличка, присвячена Україні. Читаємо: населення — українці (78%) і росіяни (17%) у різкому конфлікті між собою. Економіка: «газогони й нафтопроводи, що транспортують газ та нафту до Європи». Куди-куди транспортують? Може, все ж до ЄС? Нагадаю, це підручник з ГЕОГРАФІЇ! У наступній главі ще одна табличка підкреслює: населення — більшість українці, меншість — росіяни на сході. І конфлікт між росіянами й українцями. Щоб не забули. Крим, ясна річ, і в цих авторів перейшов до Росії сам («населення Криму проголосило референдум, який дозволив 2014 року перехід Криму до Росії») . Знов-таки, не було жодних «зелених чоловічків», силового блокування місцевого парламенту, нічого цього не було. Було «населення Криму». А в ньому жодних українців чи кримських татар немає. При цьому «українська економіка страждає». Від чого ж? Ні, звичайно, не від щоденних бомбардувань, знищення інфраструктури й убивства військових і цивільних. Що ви. Страждає вона, пояснює дітям підручник, через те, що дурні українці посварилися з росіянами (своїми місцевими, не московськими, нам же про це дві таблички написали!) і тепер не потрапляє до них дешевий російський газ. Дослівно ось так: «Криза, що триває між українським і російським населенням, дуже серйозно вплинула на економіку, спричинивши припинення постачання дешевого газу та фінансової допомоги (!!!) з боку Росії». Навряд чи може втішити те, що Гоголь тут названий «українцем за походженням» і «одним з батьків сучасної російської літератури».

Фото: надано автором/Сторінка з Campobase

 

Фото: надано автором/Campobase

І так далі. Мало відрізняється від згаданих підручник Geolink авторства Ф. Фарінеллі й О. Льєто. А PensoGeo К. Грігуоло й поготів міг би претендувати на першість у конкурсі «улюблений підручник Путіна»...

Фото: надано автором/Сторінка PensoGeo

То що ж, вони всі такі? Не зовсім. Група українських активісток проаналізувала 11 підручників (їх на ринку значно більше). Прийнятний з проаналізованих поки що тільки один – CAPO Nord. Ч. Каваллі, К. Барчелларі, вид. La Scuola.

Події 2022 року автори називають «справжнісіньким вторгненням», яке Європа, США та велика частка країн світу засудили, відтак «наклали економічні санкції на Росію та почали надсилати Україні військову й економічну підтримку». Плашка на мапі називає прямо: «російсько-українська війна». Підручник говорить про «великі руйнування», які принесла війна, про загиблих, точна кількість яких на сьогодні невідома, про численні порушення прав цивільних. Не боїться згадувати про братські могили, тортури й 7 млн біженців, а також подавати фото вщент зруйнованих багатоповерхівок на Київщині та світлини з біженцями.

Фото: надано автором/Обкладинка Geolink

Війна, пише книжка, почалася 2014 року. Автори це називають «Донбаська війна», яка «між 2014 і 2018 призвела до загибелі 13 тис. осіб, серед яких багато цивільних».

Цей підручник не ідеальний (у ньому Хрущов був «президентом СРСР» і подарував Крим Україні, заклавши підвалини нинішнього вторгнення. А періодом Русі знов-таки починається глава про Росію). Утім тут ми принаймні вже бачимо чесну спробу відійти від поширених упереджень й зібрати правдиву інформацію.

Та загальна картина виходить сумна. Додамо до цього, що в Італії середня школа обов’язкова. Якщо не відправляти дитину вчитися, додому можуть і карабінери завітати. Тобто все це діти мусять завчити й розповісти на уроці. Чи буде вчитель коригувати сказане в підручнику, залежить від вчителя. А тепер уявімо, як за такими підручниками вчитися дітям-біженцям? Які втекли від путінських бомб і потрапили під путінську ж пропаганду? Це ж справжня ретравматизація.

Чому так і що робити?

Якщо ви дочитали сюди й у вас волосся стало дибки, то, мабуть, хочете спитати: «Як таке взагалі можливо у країні ЄС, уряд якої такий проукраїнський»? і «Що ж із цим робити?».

Щодо того, як це можливо. Річ у тім, що в Італії Міністерство освіти не контролює текстів підручників. Узагалі. Ба більше — дуже пишається цим. Це зумовлено у фашистським періодом життя країни, за якого існував «єдиний правильний текст», ретельно перевірений і затверджений міністерством. Намагаючись подолати цей сумний спадок, Італія встановила повну свободу для підручників. Тобто автор його пише (це не обов’язково університетський викладач, може бути й звичайний шкільний учитель), пропонує видавництву, видавництво друкує, школи на своїх радах ухвалюють, учитися за тим чи іншим підручником — і все. Дуже демократично. І... дуже вразливо. Адже як ми бачимо, цим демократичним каналом бадьоро й безперешкодно крокує пропаганда ворожої держави. Як влучно висловилась українсько-італійська письменниця Марина Соріна, тепер тут «немає єдиного тексту, а натомість є різнобарв’я брехні».

Фото: надано автором/Обкладинка Namaskar

З огляду на все це зрозуміліше, чому лише приблизно половина італійців підтримує надання зброї Україні. Якщо людей змалку вчать, що України ніколи не було, вона звідкись вигулькнула 1991 року і там живе 17% росіян, які страшно хочуть до Путіна, а Крим пішов сам, то якого ще результату можна чекати? Якщо зважити на рівень індоктринації, то італійці взагалі демонструють чудеса емпатії...

І що ж із цим робити? Дещо вже роблять. Українська громада аналізує тексти, пише звернення до видавництв, окремі активісти виступають перед школярами на запрошення окремих учителів-ентузіастів. Посольство України й Асоціація українських студій Італії теж намагаються достукатися до окремих видавництв. Але ця проблема занадто широка для того, щоб вирішити її точковим методом. На цю скалу потрібне щось масштабніше.

Підготувала: Ніна Петрович