19 вересня, майже через три роки після Другої карабахської війни, Азербайджан розпочав так звану антитерористичну операцію на контрольованій Вірменією території Карабаху. За умови, що Вірменія не втрутиться військовим шляхом, про що вже заявив прем'єр-міністр Нікол Пашинян, це не переросте в Третю карабахську війну, пише Тарас Кузьо, професор кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська академія".

У четвертій статті угоди про припинення вогню від листопада 2020 року чітко говорилося, що "миротворчі сили РФ мають бути розгорнуті одночасно з виведенням вірменських військ". Російські миротворці останні три роки заплющували очі на те, що Вірменія забезпечує "сили самооборони Арцаха". Влада Вірменії завжди заперечувала існування цих карабахських сил, а Пашинян продовжує заперечувати, що Вірменія має якесь відношення до цих незаконних збройних формувань. Звісно, це не може бути правдою. Збройним силам слід проходити ротацію, їм слід постачати військову техніку, навчати та давати продовольство. За оцінками Азербайджану, в контрольованому Вірменією Карабаху перебуває понад 10 тис. солдатів незаконних формувань. Тобто кожен п'ятий мешканець носить там зброю.

Небажання вивести ці незаконні сили послужило сигналом, що вірмени відмовляються визнати суверенітет Азербайджану над анклавом. За останні три роки Баку намагався вести переговори з Єреваном про постконфліктний мирний договір, використовуючи Росію як посередника, але цього не вдалося. Азербайджан ніколи не відчував, що Росія повністю зацікавлена у вирішенні конфлікту, і натомість Москва воліла підтримувати заморожений конфлікт – як вона це робила також у Південній Осетії та Абхазії у Грузії, та у Придністров'ї у Молдові з початку 1990-х.

Азербайджан звернувся до Заходу з проханням виступити посередником, щоб спонукати Вірменію підписати постконфліктний мирний договір. Зрештою, ЄС прийшов до цього процесу у 2021 році, але з запізненням, і, на відміну від Росії, спробував діяти як чесний посередник. На жаль, Франція, де велика вірменська діаспора і лобі, завжди займала упереджену провірменську позицію з питання Південного Кавказу. Після більш ніж десятиліття відсутності уваги до Південного Кавказу згодом США сіли за стіл переговорів – щоправда, лише після вторгнення Росії в Україну.

Небажання Вірменії вивести свої незаконні збройні сили з Карабаху та одночасне затягування переговорів послужило сигналом про її небажання визнавати Карабах суверенною територією Азербайджану. Це загрожувало територіальній цілісності Азербайджану, що продовжувало дестабілізувати Південний Кавказ, перешкоджаючи будь-якій нормалізації відносин Вірменії з її азербайджанськими та турецькими сусідами.

Ще одним фактором був людський вимір. Під час Першої карабахської війни наприкінці 1980-х та на початку 1990-х переможні вірменські сили провели етнічну чистку 700 тис. азербайджанців з Вірменії або 20% Азербайджану, окупованого ними до 2020 року. Майже три чверті мільйона вимушених переселенців не можуть повернутися до своїх домівок і відновити свої села та міста через величезну кількість мін, закладених під час окупації цієї території Вірменією. Крім того, високий рівень нестабільності зумовлений продовженням присутності незаконних формувань у Карабаху та відсутністю постконфліктного мирного договору.

Азербайджан повністю дотримується міжнародного права при демілітаризації незаконних військових формувань на своїй міжнародно визнаній території. Крім того, підтримка Баку відповідає національним інтересам Заходу, оскільки це єдина прозахідна країна на Південному Кавказі та єдина, яка підтримує боротьбу України проти російського вторгнення.

Говорячи про поворот Вірменії на Захід, Пашинян проігнорував, що Володимир Путін не прийме виходу Вірменії з російських інтеграційних структур. Вірменія є членом двох найбільш важливих організацій, які очолює Росія на колишньому радянському просторі – ОДКБ та Євразійського економічного союзу. Росія створила ОДКБ, щоб протистояти НАТО, і ЄАЕС, щоб конкурувати з ЄС.

Переорієнтація Вірменії на Захід ускладнюється наявністю на її території трьох російських військових баз. Сумнівно, що Путін погодиться, щоб Єреван вимагав виведення російських військ із Вірменії. Кордони Вірменії патрулює ФСБ. Це будуть треті складні переговори з РФ, якщо Пашинян скористається своєю прозахідною риторикою і поверне Вірменію на Захід.

Національні інтереси Заходу мають збігатися з Азербайджаном, бо це єдина країна Південного Кавказу, яка не допомагає Росії ухилятися від міжнародних санкцій, введених у відповідь на її незаконне вторгнення в Україну. Вірменія та Грузія допомагають Росії ухилятися від західних санкцій.

Зрештою, хоча західні політики значною мірою ігнорують той факт, що Вірменія є стрижнем російсько-іранської військової "осі зла". Вірменія давно встановила військові зв'язки з Іраном, і з Росією, і виступала посередником у постачанні до РФ іранських дронів, які обстрілюють українські цивільні та економічні об'єкти.

Антитерористична операція Азербайджану проводиться після трьох років переговорів щодо мирного врегулювання з Вірменією. Після поразки у Другій карабахській війні, все, що потрібно було зробити Вірменії, це погодитися визнати кордон колишньої радянської республіки як міжнародний кордон з Азербайджаном – як це було на всій території колишнього СРСР у 1990-х. На жаль, Єреван не побажав піти на цей крок, і тому на Південний Кавказ знову прийшла війна, а не мир.

Підготувала: Ніна Петрович