Олена Мельник, Резонанс

Частина III ( початок I, II)

Які були навантаження 2015 року?

А воно залежить від різних міст. Тобто в сільських районах найменше, в місті Києві — найбільше. І в великих обласних центрах: Дніпро, Львів, Харків, Одеса — воно теж більше. Тобто є прокуратури, де воно недостатньо, а є, де прокурор не може виконувати свої обов’язки. Це питання піднімається з 2012 року.

Уже тоді постала проблема: а де межа? - от скільки прокурор може. Проводили приклад Німеччини, ті, хто їздив у нас тоді у відрядження, що в Німеччині встановлено, що прокурор може одночасно працювати у 97 кримінальних провадженнях.

Але ж вони розслідують там справи?

Ні, вони також не розслідують — вони керують розслідуванням. Але трошки по-іншому ніж у нас. І якщо більше 97 справ — то керівник повинен розбирати: чому? - чи його перевантажили, чи він просто недопрацьовує, - і вжити заходів. Такий же механізм я пропонував у 2012 році, тільки більше, ніж в Німеччині, бо у них дещо інший порядок - там усі кримінальні провадження попадають до прокурора, який вирішує: чи потрібно розслідування, чи недоцільне, оскільки його вартість перевищує спричиненню шкоди, котру можуть відшкодувати страхові організації. До речі, цю практику, у нас не запроваджено і досі.

Тому пропонувалось навантаження у 130 проваджень. Але тоді це не знайшло підтримки, сказали, що показник у 130 справ на одного прокурора буде перевиконаний.

Чому у нас взагалі не сприймається новий кодекс? Слідчі кажуть: великі навантаження, ми не встигаємо, стільки справ. Якщо розібратися — дійсно. Але це йде не від КПК. Раніше, до 2012 року, згідно штатів міліції там було 7900 слідчих. І вони розслідували у рік 150-180 тисяч кримінальних справ.

З того часу число кримінальних проваджень виросло до півтора-два мільйони, а кількість слідчих, за останніми даними Нацполіції, зменшилася до 6500 осіб. Плюс велика кількість незаповнених вакансій: відпустки у зв’язку з народженням дитині і таке інше. Тобто кількість слідчих менша, а кількість проваджень значно вища.

Зараз придумали ще одну новелу: давайте проступки виділимо — і будуть їх розслідувати всі кому заманеться: не тільки слідчі, а й інші підрозділи. Та можна залучати хоч громадських активістів, тільки яка якість буде?

Подивіться на результати роботи: в окремих регіонах у спрямованих до суду справах до 90 відсотків — особа встановлена відразу під час вчинення злочину. В окремих ця цифра становить 80-70 відсотків.

Тобто злочини, скоєні в умовах очевидності?

Так, це крадіжки в магазинах, з лотків і таке інше, тобто де особу зловили на місці вчинення злочину. Тому питання: чи працює система належним чином — мабуть ні.

Далі, якщо розібратись з той структурою, яка у нас є по заявам і повідомленням про злочини. У нас у 2011 році було 3,2 мільйона заяв і повідомлень про злочини, з яких понад 500 тисяч стало кримінальними справами. Казахстан, запровадив аналогічні норми і тепер твердить, що у них побороли латентну злочинність, тому що у них зросла кількість заяв і повідомлень, вони займаються розслідуваннями, все добре, всі працюють.

В Україні за два роки після запровадження кодексу, 2013-ого було вже 1, 6 млн заяв та повідомлень. Тобто вдвічі менше ніж 2011-ого. Минулого року й 1 мільйона не було. А поточного буде ще менше.

Чому?

Перша причина. Мабуть громадяни вже не звертаються до органів поліції за невеликої тяжкості злочинам, бо це не має жодної перспективи. Друга. Встановлено механізм, який дозволяє не реєструвати ці заяви і повідомлення про злочин, а реєструвати до єдиного обліку як прості заяви. Це ручне керування статистикою.

Чому жоден німецький поліцейський не думає, скільки у нього там зареєстровано — прийшла заява, зареєстрували і передали до прокуратури. Хай прокурор думає: треба її розслідувати чи ні. А у нас цього немає — у нас історично всі переймаються збільшенням розкриття і зменшенням кількості заяв про злочин.

Поки у нас гонитва за статистикою - порядку в країні не буде.

Маю можливість порівнювати: 2001 року я намагався подать заяву до міліції, і позаминулого року також довелося подати заяву вже новій поліції. Нічого не помінялося — хіба стало ще гірше. Бо тоді я все-такі зміг за два дня отримати хоч якусь відповідь, а тут я через півтора місяця отримав дзвінок від дільничного: а що ви хотіли? Та вже нічого не хочу, відповідаю йому.

Тому громадяни і не звертаються до правоохоронців. Тобто довіра до поліції, до правоохоронних органів визначається не якимись соціологічними дослідженнями. Правильно поставлене питання: чи звертались ви до прокуратури, до поліції, до суду, як ви після цього оцінюєте роботу поліції, прокуратури, суду, які недоліки бачили — і тоді можна буде рахувати довіру.

Колись вивчали досвід прокуратури на місці. Заїхали в один район, а там прокуратура в приміщенні райвідділу, громадяни на прийом сидять в поліцію., купа людей. Поки ми піднялись на другий поверх, по райвідділу пішла чутка, що ГПУ приїхала — за п'ять хвилин нікого вже не було, ні працівників поліції, ні громадян, один черговий. А де всі поділись?, запитав. Він каже: на роботу поїхали. От і все.

Зараз генеральний прокурор заявляє про необхідність посилення координаційної ролі прокуратури...

Координаційна діяльність, вона виписана в законі, її виписали ще коли КПК вступав в дію, і потім вона залишилась в 14 році – що прокурор здійснює координацію. Я займався координаційною діяльністю в Генеральній прокуратурі, готував наради, писав рішення, проколи…

На якому рівні потрібна координація? На рівні району, де є прокурори і начальник поліції, їм треба координуватися, збирати підлеглих і розказувати, що треба робити? Мабуть коли виникла конкретна ситуація, їм простіше за потреби зібратись і швидко все вирішити, ніж проводити показушні координаційні наради. Вони їм не потрібні. Інша справа, коли виникає якась проблема, наприклад, з тим же бурштином, де простежується бездіяльність влади - тоді можна провести і відкрите засідання. Колись це називалось міжвідомчими нарадами, бо брали участь не тільки правоохоронці, а й інші владні органи.

На рівні генеральної і регіональних – кожного разу треба окремо вивчати проблему, яку хочемо обговорити. У мене завжди складалось враження, що ні працівники поліції, ні СБУ, ні розуміють, а для чого ця координаційна діяльність. Коли просили: дайте пропозицію – то завжди приходив по суті їхній план роботи: що вони запланували – то вони й пропонували. Але ж координаційна нарада передбачає проведення спільних закладів.

Чи буде впливати ця координаційна діяльність на загальний стан в Україні? Будь-яке право повинно відповідати обов’язку. В законі написано, що прокурор координує, а де-небудь написано в інших законах, що обов’язково виконання вказівок прокурора Коли був загальний нагляд – все було зрозуміло…

Правозахисна функція, кажуть

Хай буде правозахисна функція, немає значення як її назвати. Передбачалось, що у прокуратури цю функцію забирають, натомість створюється інший орган, який цим буде займатися. Нині цим у державі ніхто не займається. Але всі і незадоволені прокуратурою. Бо чимало звернень громадян за звичкою адресують саме туди, прокуратура їх розсилає в інші інстанції. Але населення вважає, що це прокуратура не хоче працювати. Вона не може працювати - бо забрали повноваження! А ще приходять завдання з Генеральної, як раніше було, по вирубках лісу, по асфальту – і давай по кожному факту, по кожному кілометру дороги вносити провадження, бо треба ж якось перевірити, інших механізмів нема. Це ж теж неправильно.

Хтось політає на гелікоптері – о, порубка лісу, де там прокурор? У прокурора немає вертольотів, він не може літати…

Проблеми є, їх треба відслідковувати, але не треба казати, що прокуратура за все відповідає. Визначить в законі, розподілить: за що відповідає прокурор, за що поліцейський, за що інші органи влади. А нас хочуть, щоб прокурор був тільки в кримінальній юстиції, але при цьому пишуть йому за будь-якої нагоди.

Хоча, якщо розібратися, правозахисна функція є в багатьох державах. Майже у 40 країнах які входять до Ради Європи. Хтось навіть розлученнями займається, хтось захистом осіб, які не можуть себе захистити – недієздатні, неповнолітні. У нас же забрали все.

Чула пропозиції, що правозахисну функцію хоча б треба тій же військовій прокуратурі на час війни

Не може у нас бути окремий підрозділ прокуратури, який має більше функцій ніж інші - це завжди веде до порушень.

Щодо ідеї про створення окремої військової юстиції, там відновити військовий суд, військова прокуратура, військова поліція, на час війни?

Створювати таку систему на час війни недоцільно, бо існування такої системи передбачає, що війна буде постійно. А що робити з цією системою, коли війна закінчиться?

З іншого боку є військова прокуратура і в таких нейтральних країнах, як Швеція, Швейцарія. Франція ліквідувавши свого часу військові суди, визнала цю помилку і повернула їх

У нас також дуже часто визнають різні помилки і повертають… Тут треба розбиратися з кожною обставиною. Так, є специфіка: військовослужбовець не завжди діє так, як цивільний, тому що є наказ, треба дати цей наказ, і той керівник, який дає цей наказ, може розуміти, що це може привести до загибелі підлеглих. І цивільні або громадяни будуть сприймати цей наказ, як злочинний. Так, це треба оцінювати. Але це ж повинні розуміти і судді, і прокурори, і для цього необов’язково, щоб вони були військові. Це достатньо передбачити в законах, нормативних актах.

На мою думку, створення системи військової юстиції нині не актуальне. Якби така ідея з’явилась би 2014 року її ще можливо було б провести. А зараз пізно.

Давайте подивимось: на чому базувався піар військової прокуратури – на військових злочинах?

На хабарництві лісників, інших цивільних…

То потрібна така військова прокуратура?

Колись я казав військовим прокурорам, які приїжджали на навчання в Академію: ви самі себе знищити. Бо коли спитають: дайте результати, що ви робили – 90 відсотків ваших найкращих результатів – це не ваша підслідність. І це, що не потребує існування військової прокуратури.

Так, у військової прокуратури є своя специфіка, там повинні бути фахівці – і в ДБР, і в прокурорах, але для цього не обов’язково створювати окрему структуру. У нас же не стоїть питання про створення ювенальної прокуратури – просто виділяють людей, що в слідстві, в поліції, що в прокуратурі, які займаються злочинами неповнолітніх. Теж саме можна зробити і по військовій прокуратурі.

Хоча я б у зоні АТО/ООС її залишив. Але теж цікава ситуація: коли здійснюється обстріл населеного пункту або вчиняється теракт, - на місце події виїжджають не військові прокурори, а працівники Служби безпеки України, до підслідності яких це відноситься, а також працівники прокуратури, які здійснюють за нагляд за СБУ. Підкреслюю, не військові прокурори. Мені навіть скаржилися, мовляв: військові прокурори мають бронежилети, каски, - 50 кілометрів від лінії зіткнення. Обстріл, мини лежать – але туди виїжджає прокурор регіональної прокуратури - в джинсах і футболці. Ходить і дивиться: рване чи не рване, снайпер обстріляє чи не обстріляє.

далі буде