Наприкінці місяця виповниться півроку,  як газета Міністерства оборони "Народна армія" та журнал "Військо України" були розформовані, потрапивши під дію закону про роздержавлення. По різному відреагували в соціальних мережах на закриття  цих  військових ЗМІ: хтось був проти цього кроку, а хтось навпаки – висловлював підтримку такому рішенню, мовляв, нема чого витрачати шалені гроші на друк газети та журналу…
     

З січня поточного року заповнити інформаційний вакуум мало створене на базі цих двох друкованих видань військове інформагентство. До речі, загалом з вищезгаданих ЗМІ звільнилось близько двох десятків (!) офіцерів, які, без перебільшення, були  опорою творчих колективів. Отже, настала благодатна пора для реалізації амбітних планів, мрій  та творчих задумок для молодої плеяди журналістів в погонах.

       На початку березня керівництво Управління комунікацій та преси Міноборони тимчасово довірило кермо агентства полковнику Руслану Ліннику – редактору інформаційної редакції. Той своєю чергою призначив собі заступника – колегу по редакції підполковника Ігоря Парубського.

       Командно-творчий тандем було сформовано, а військове товариство завмерло в очікуванні шквалу ексклюзивних новин, повідомлень та сенсацій, цікавих творчих проектів від майстрів оперативного жанру. Та проходили тижні, місяці, а від новоспеченого агентства чисельністю 50 військових журналістів, які п’ять місяців справно отримували зарплатню, ні гу-гу. До прикладу: одне з  інформагентств України, яке має 60 творчих працівників, видає щоденно 150 - 200 інформацій. Тож, можливо, Лінник з Парубським мали б організувати стажування підлеглих в провідних інформагентствах? Та й самі б вивчили особливості діяльності такої інформаційної структури. Так ні!  Словом, переоцінили молоді керівники свої сили.

      За них подумала Яна Холодна, керівник військового радіо та телебачення, яка провела з журналістами агентства заняття, на якому розтлумачила особливості добору інформації, роботи над текстом, підготовки її до розповсюдження тощо. Та, на жаль, ні креативність Яни Олексіївни,  ні її енергетика не передалися аудиторії. В діяльності установи продовжували панувати інертність та байдужість..

      А Ліннику з Парубським так сподобалось нічого не робити, що вони не проти були позбутися в назві своїх посад ненависного "ТВО". Тандем активізувався і навіть приторочив на вході в установу вивіску, де у слові "агентство" припустилися помилки.  Вивіску поспіхом зняли та замовили іншу. Але був у цьому випадку й позитив - Лінник з Парубським дізналися, як правильно пишеться слово "агентство".

      Безпорадність тимчасового керівництва інформагентства, неспроможність організувати системну роботу творчого колективу не залишились непоміченими в  Управлінні комунікацій та преси Міноборони. Там серйозно зайнялись пошуком професіоналів в управлінську ланку військової установи. Пропозицію було зроблено і колишньому головному редактору газети "Народна армія" Роману Драпаку. Та ця кандидатура викликала справжню істерику у Лінника з Парубським. Чому? Драпак має слабкі менеджерські здібності чи корупціонер? Ні! Причина криється в іншому – Драпак примусить працювати, без умовностей і послаблень. Так, він вимогливий, прискіпливий, підчас жорсткий, коли бачить байдуже ставлення до професії, нехтування її стандартами та критеріями. Він щодня вимагатиме  від кожного професійної роботи на результат. І цього найбільше бояться його опоненти.

      Тому й не дивно, що вони впали в ступор після того, як  начальник Управління комунікацій та преси полковник Олексій Чернобай озвучив своє бачення щодо призначення Драпака на одну з керівних посад в Інформагентстві. Лінник з Парубським негайно зібрали офіцерські збори, на яких останнього обрали головою. Дарма, що на зборах не було жодного офіцера у військовій формі (чи можливо ще де-небудь таке?). Дарма що не було й кворуму: присутніми на зборах було менше 50 % офіцерів від загальної чисельності інформагентства. Головним було негайно висунути на керівну посаду в агентстві "свою людину". Кого? Правильно - полковника Лінника. Таке собі махання кулаками після бою…

       Та й цього виявилось замало. І Парубський сідає за клавіатуру комп’ютера та нарешті видає свої перші "інформаційні повідомлення" за час служби в агентстві. Одне спрямовує Чернобаю, в якому невірно називає його посаду, та повідомляє, що "все розповість міністру". А друге просить того ж Чернобая передати особисто міністру, в якому все й "розповідає". Схоже, що пан Парубський у своїй професійній діяльності ще так не пітнів з ручкою в руках.

 (З цими "матеріалами" можна ознайомитися за посиланням: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2274122302904923&set=pcb.2274122396238247&type=3&theater)

    У методах закріпитися у керівних кріслах ці отамани себе не обмежували. Застосовували і погрози, і маніпуляції фактами, і розповсюдження у соцмережах  фейкової інформації.

    Я з повагою ставлюся до прогресивних колег, які рвуться вперед, демонструючи новації, креативні ідеї, цікаві творчі проекти. Але те, що вони називають демократичними зборами, це ганебний сеанс псевдодемократії. Не можна нехтувати Законами, Статутами, Людськими правилами. Те, що я бачу, це відверта нахабність, націлена на досягнення особистих цілей, амбіцій окремих людей.

        Тепер щодо змісту "повідомлення" міністру. Якщо Парубський вважає себе професійним журналістом, то мав би перед тим, як подати факти Міністру оборони, їх ретельно перевірити. А вийшло, що він зухвало збрехав керівнику відомства, повідомляючи, що Драпак лише два рази був у зоні бойових дій. Насправді Драпак 5 разів відряджався до району проведення АТО. Більше того, за його ініціативи та особистої участі там була розгорнута польова типографія та налагоджено випуск газети. А згодом побачив  світ й щотижневик спецвипуску газети для жителів Донбасу, який виходив друком майже 3 роки. До речі, Драпак двічі очолював прес-центр АТО і щоразу командувачі йому тиснули руку за професійну роботу. А той же Лінник на посаді начальника прес-центру ООС протримався… лише 3 дні і повернуся до Києва. Так командувач оцінив його "професійність"…

Оприлюднене звернення Парубського до Міністра оборони України, в якому він наводить перекручені та недостовірні факти, які без сумніву принижують честь, гідність та завдають шкоду діловій репутації Романа Драпака, – це привід звернутися до суду.

А поки що Парубський на правах ТВО заступника керівника Інформагентства надсилає до територіальних підрозділів нові звернення із закликом продовжувати боротьбу за комфортну службу під їхнім керівництвом…

P.S. Врешті-решт сьогодні вранці Інформагентство Міноборони отримало свого керівника. Ним став полковник Геннадій Карпюк, добре  відома у широких журналістських колах людина.  А заступником у нього відтепер Роман Драпак. Є великі надії, що цей тандем докладе усіх зусиль, аби зробити Інформагентство військового відомства популярним і головне – дієвим.

Віктор Василенко