У ці дні більшість з нас намагається осмислити сутність і результати унікального, як на мене, історичного явища. Суто українського прогресивного соціального феномену під назвою «Майдан». Явища, яке для українців є жертовним, сповненим водночас і болем, і надією, повідомляє ПіК.

Бо насправді класифікувати події зими 2013-го року як у чистому вигляді революцію, є певною мірою помилковим визначенням. Адже революції зазвичай характерні наступними швидкими радикальними змінами, навіть метаморфозами, за яких встановлюються нові системи суспільно-політичних відносин, а до керівництва державами приходять нові генерації, носії абсолютно відмінних від дореволюційних поглядів і цінностей. Часто ці зміни бувають негативними, але у переважній більшості випадків –  дуже радикальними.

Тому і оцінки, які суспільство дає Майдану-2013 через п’ять років після нього, є об’єктивними лише саме з «революційної» точки зору. Зраджені обіцянки, непокарані вбивці Небесної сотні, нездійсненні надії, сум і обурення через фактично збережені «дореволюційні» збочені погляди і цінності управлінсько-політичної «еліти». І це створює цілком об’єктивну уяву незавершеного революційного процесу.

Тому ставитись до тих подій як до класичного штибу революції неможливо, адже в чистому вигляді вона не отримала логічних очікуваних наслідків.

А якщо поглянути глибше?

Ми недарма цілком свідомо оперуємо словосполученням «Революція Гідності». Адже отримуємо абсолютно інший сенс. У вигляді яскравого прояву, навіть прориву національного духу, остаточно сформованої вимоги свідомої частини українців, кардинально змінити ціннісні погляди та орієнтири державотворення. Це момент, коли всередині суспільства визріває комплексна світоглядна відраза щодо існуючої системи і формується конкретний запит на нову. Причому цей запит має цілком визначені риси. І вони значно ширші за євроінтеграцію, відмова від якої владою Януковича стала приводом для усіх наступних подій.

"Це не революція як така. Це – початок незворотної еволюції".

І саме цей поклик, цей відчайдушний масовий порив, ми називаємо Майданом. Це колективний стан душі, який виник в ті трагічні дні і став рушійною силою, яка кінець-кінцем приведе українство до визначених ним ціннісних орієнтирів.

Інакше просто не може бути.

Тому, попри усі розчарування і зраджені надії, ми маємо вклонятись перед жертвами тих страшних днів за те, що Майдан оселився в наших душах назавжди. За те, що ми з тої пори несемо важкий хрест обов’язку перед пам’яттю вбитих – зробити реальністю мрію, яка вела їх на кулі.

І неважливо, що через п’ять років  ми не отримали тої омріяної держави рівних можливостей для кожного. Так, ми далі живемо в умовах, коли так звана «верхівка» розглядає владу виключно як різновид власного бізнесу. Але представники цієї пострадянської політичної популяції, жахаються навіть згадки про те, що справжня Україна несе у собі Майдан.

Бо ця Україна – їхній вирок.

Головний результат Революції Гідності формулюється просто: українське суспільство у своєму цивілізаційному розвиткові, у патріотизмі, у розумінні власного майбутнього, у баченні якості свого середовища життя, – значно випередило так звану «політичну еліту».

З того моменту, як Майдан оселився в душах українців, почався відлік нового часу. Можливо, сьогодні це ще не проявляється настільки явно, як ми того бажаємо.

Але цього годинника вже не зупиниш.

Микола ГОЛОМША,

політик, голова політичної партії «Патріот»