Останнім часом все частіше лунають заклики до створення антикорупційного суду: про це говорять політики, громадські діячі, представники новостворених антикорупційних органів, громадськість. Мовляв, "прогнила" судова система не в змозі неупереджено розглядати корупційні справи, а до нового антикорупційного суду ми на умовах прозорого та відкритого конкурсу наберемо чесних суддів, і вони моментально вирішать всі наші проблеми. Давайте спробуємо розібратися, чи так необхідний країні черговий антикорупційний орган для вирішення проблеми корупції.

Моє глибоке переконання полягає в тому, що застосування ситуативного підходу при побудові системи органів державної влади є абсолютно неприйнятним. Сьогодні у нас проблеми з корупцією – ми створюємо антикорупційний суд. З одного боку, все зрозуміло, це теж метод вирішення проблеми. А якщо цей спосіб системно і послідовно застосовувати до всіх схожих ситуацій? Припустимо, завтра стане гострішою проблема недотримання правил дорожнього руху та смертності на дорогах – виходить, що потрібно створювати спеціальний суд з розгляду ДТП. А далі? Наприклад, післязавтра вийде на новий рівень проблема з наркотиками – будемо організовувати "антинаркотичний" судовий орган. А якщо з'явиться ще одна категорія проблемних суспільних правовідносин? Дотримуючись такого підходу, повинно бути створено ще один спеціалізований суд. Виходить, що при кожному сплеску проблем, що супроводжується агітацією ЗМІ та громадською панікою, ми будемо створювати черговий спеціалізований судовий орган.

Не можна хаотично створювати судові органи для вирішення актуальних сьогодні проблем, це незворотньо призведе до хаосу і плутанини в майбутньому. Як, маючи таку розгалужену сітку судових органів, держава зможе забезпечити основоположні принципи доступності, прозорості та справедливості судових органів? Пропоную все ж вчитися ефективно використовувати вже наявні інструменти.

В Україні за останні роки створено низку антикорупційних органів. Відібрали кандидатів, провели спецкурси, програми навчання, пустили органи в роботу. І що ми бачимо зараз? Про конфлікти антикорупційних органів між собою знають навіть ті, хто жодного разу не стикався з правозахисною діяльністю. Скільки всього ми чуємо про відкриті протистояння НАБУ і НАЗК, НАБУ і САП, плюс можемо згадати ще публічні сутички НАБУ з іншими правоохоронцями – з прокуратурою і СБУ. Це доступна інформація, яка нон-стоп транслюється в ЗМІ. Між іншим, рівень корупції в країні все ще дуже високий. І не тільки корупції, врешті-решт, хіба у нас у країні під контролем ситуація з насильницькими злочинами? Щотижня відбуваються гучні вбивства, грабежі, вибухи, і страшно навіть уявити реальну кількість злочинів у цій сфері, про які нам не повідомляють публічно. І якщо у відповідності з Конституцією людина, її здоров'я і безпека є найвищою соціальною цінністю, чому ми досі не обговорюємо створення спеціального "антинасильницького" суду?

Ситуація із закликами до створення антикорупційного суду до болю нагадує ситуацію з рейдерством у першій половині нульових: тоді це явище несподівано увірвалося в нашу повсякденність і набуло страхітливих масштабів. Відразу ж деякі "експерти" почали говорити про необхідність доповнення Кримінального кодексу України окремою статтею "рейдерство", що передбачає відповідальність за ці дії. При цьому "експерти" забули, що чинний Кримінальний кодекс передбачав відповідальність за підробку документів, шахрайство, насильницьке захоплення власності та інші окремі дії, які є складовими цього поняття "рейдерство". Так-от, у середині нульових ми не потребували ще однієї статті Кримінального кодексу, нам потрібно було ефективно використовувати вже наявні на той момент диспозиції і санкції.

Очікувано голосніше за всіх про необхідність створення антикорупційного суду кажуть у НАБУ. На сайті цього органу регулярно з'являються статистичні викладки щодо нерозглянутих судами переданих до НАБУ справ, у своїх інтерв'ю керівники НАБУ звинувачують суди в саботажі роботи антикорупційного органу і називають зволікання зі створенням антикорупційного суду ризиком національного масштабу. Дійсно, якщо звернутися до статистики роботи НАБУ, за час існування цього органу за результатами розгляду переданих до судів справ було прийнято всього близько 20 вироків, при цьому майже всі вони стали результатом визнання обвинуваченими своєї провини та укладенням угод зі слідством.

Чи правильно вважати, що суди навмисно саботують роботу НАБУ? Мені, як активно практикуючому адвокату, здається, що справжніх причин кілька, і вони лежать у зовсім іншій площині. Перша причина зумовлена якістю і методами роботи детективів: рівень слідчої роботи НАБУ гранично низький. Про це вже навіть не соромляться відкрито заявляти у  Спеціальній антикорупційній прокуратурі. Так, коментуючи претензії НАБУ щодо закриття кримінальної справи проти чиновника "Укрзалізниці", у САП назвали позицію НАБУ такою, що "не витримує професійної критики". Не менш гостро у САП відреагували на останній скандал між НАБУ і НАЗК: "Директор НАБУ продемонстрував відкрите нехтування вимогами Кримінально-процесуального кодексу". Дійсно, дуже часто позиції НАБУ не витримують професійної критики, і дуже часто не тільки директор, а й детективи НАБУ грубим чином порушують норми Кримінального процесуального кодексу.

В основному суть роботи НАБУ зводиться до максимального тиску на підозрюваних, для цього широко використовується приміщення в СІЗО та арешт активів. Результатом такого тиску є схиляння підозрюваного до оформлення угоди зі слідством, що красномовно підтверджується статистикою роботи НАБУ – майже всі вироки у їхніх справах винесено в результаті укладення угод. При цьому, прагнучи чинити максимальний тиск на підозрюваних, детективи нерідко вдаються до відвертих зловживань. Мені особисто відомі випадки, коли детективи грубо спотворювали висновки експертів для обґрунтування наявності шкоди, свідомо неправильно кваліфікували дії фігурантів або, наприклад, приховували документи, які свідчать про відсутність вини підозрюваних. Нещодавно громадськості став відомий ще один випадок: при спробі проникнення до кабінету судді було затримано кілька людей, серед них виявився співробітник НАБУ. В антикорупційному органі пояснили це проведенням навчань...

І, якщо все ж підозрювані проявляють стійкість і відмовляються від підписання угоди зі слідством, у результаті такої роботи до суду потрапляють справи, "шиті білими нитками". Цікаво, що у такому разі суддя виявляється в дуже скрутному становищі: з одного боку, виправдувальний вирок однозначно сприймається суспільством як результат прийняття хабара від підсудного, з іншого, далеко не кожен суддя готовий ухвалити обвинувальний вирок у грубо сфабрикованій справі, керуючись морально-етичними міркуваннями або банальним страхом перед відповідальністю. Мабуть, ця обставина не в останню чергу впливає на те, що судді не поспішають ухвалювати рішення у цій категорії справ. Багато ЗМІ транслюють позицію щодо навмисного саботажу судами діяльності НАБУ, але чи при цьому хтось запитав про точку зору самих суддів щодо якості роботи цього органу?

Друга причина зумовлена дефіцитом суддівських кадрів і, як наслідок, понадзавантаженістю працюючих суддів. У березні поточного року голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів повідомив невтішну статистику – в 200 українських судах залишилося менше половини штатної кількості суддів. Сьогодні ситуація на краще не змінилася, відомі випадки, коли деякі суди повністю припинили роботу унаслідок того, що вершити правосуддя просто нікому. Для практикуючих юристів призначення першого засідання у справі через три-чотири місяці після подання позову давно вже стало буденною справою. Юристи та адвокати очікувано переживають за інтереси своїх клієнтів, які не можуть оперативно з допомогою суду вирішити свої проблеми. Але я ще не чув, щоб хтось з них відкрито заявляв про те, що суди саботують їхню роботу, і вимагали собі окремий суд.

Антикорупційний суд, імовірно, разом з НАБУ і САП буде націлений на викорінення корупції та, швидше за все, буде працювати з ними в тісному контакті. Це буде означати об'єднання обвинувальної і судової системи, що грубо порушить принцип стримування і противаг, що лежить в основі принципу поділу влади. Ненормальна з точки зору організації правової держави ситуація, коли на допомогу органам досудового слідства буде створено спеціальний суд. Створення такого органу поверне нас у 30-ті роки минулого століття, а трансформація обвинувального акта у вирок суду стане лише питанням часу. Як варіант можна не створювати суд, а відразу вершити правосуддя в трійках НАБУ, як у тридцяті роки минулого століття це робили трійки НКВС.

Насамкінець додам, що я абсолютно згоден з твердженням, що корупція є однією з основних проблем нашої держави і з нею обов'язково потрібно боротися. І згоден з тим, що нам потрібні нові методи вирішення поточних проблем. Але таку боротьбу необхідно здійснювати виключно правовими методами і тільки в законодавчо визначеному порядку. Деякі можуть заперечити, що масштаби проблеми корупції потребують радикальних дій і дозволяють відходити від вимог букви закону в процесі її вирішення. Але це є глибокою помилкою, оскільки з таким підходом ми остаточно розпрощаємося з мрією побудови правової держави і породимо нову корупцію, тільки ще більш масштабну, шкідливу і неконтрольовану.

Юрій Радзієвський, керуючий партнер АБ "Радзієвський і Партнери"