Соціальні мережі шоковані тим, що 10 лютого 2018 р. військовий в м. Києві (біля ст.м. «Чернігівська») вбив цивільного на зупинці маршрутного таксі. І ця новина шокує більше дописувачів ніж аналогічний злочин, що трапився, цього ж (10.02.18 р.) числа. Повідомлення від Національної поліції: “На Донеччині поліцейський з іншого регіону вбив місцевого мешканця. “Встановлено, що поліцейський прибув на Донеччину у підкріплення з іншої області. Під час конфлікту на побутовому ґрунті ним було застосовано табельну (!!!) вогнепальну зброю у відношенні цивільної особи. В момент події він знаходився поза службою у цивільному одязі. Співробітник поліції застрелив із табельної зброї цивільного в місті Часів Яр”.

Чому одна новина про злочин військового набуває більше негативного резонансу в суспільстві, а інша – про поліцейського, має, на мою думку, менший негативний резонанс, зокрема й для Національної поліції?

Можна пояснити це тим, що рівень довіри суспільства до Збройних Сил (у порівнянні навіть з Національною поліцією) декілька років поспіль серед силових структур найвищий. І зрозуміло чому це відразу шокує суспільство. Той, хто має захищати від зовнішнього ворога – вбиває цивільного в середині країни, де немає війни. Шок. Оціпеніння. Як таке трапилося? Чому?

Загальне сприйняття інформації про вбивство людини поліцейським може викликати в людей іншу асоціацію – вбив «злочинця». Він же правоохоронець. І про це вбивство не буде “трубити як трубадур” на всю країну (в неділю!!!) генерал-полковник прокурорських військ.

Він буде розповідати у Фейсбуці про те, що влада (в обличчі ТВО міністра здоров’я У.Супрун) за 4 роки війни так і не знайшла кошти на реабілітацію учасників бойових дій, і вони страждають від ПТСР. І між іншим натякати, що тільки військові прокурори здатні заставити чиновників щось робити в цьому напрямку. Вони могли це робити, а зараз ні – не можуть. Закон не дозволяє. А коли дозволяв військова прокуратура заставляла чиновників? Скільки посадили чиновників, народних депутатів, “вічно виконуючих обов’язки міністрів”? Тоді була реабілітація учасників БД? Що тут скажеш – це просто PR-зірка. Треба вчитися. “Толя-тепловізор” використовує будь-яку можливість для нагадування про себе і має на це ресурси.

Але! Що робить «великий прокуратор»? І в цьому криється маніпуляція. Він робить інформаційний вкид першим, формуючи суспільну думку: “Офіцер вбив безпричинно”. Посадовець такого рівня порушує презумпцію невинуватості з одного боку, а з іншого – черговий раз натякає, в армії – жопа!

Вбивства це виняток в армії – чи закономірність? Зі слів “командувача прокурорських військ” не можна зрозуміти, що було мотивом вбивства? ПТСР? Уляна? Народні депутати? Військова прокуратура, яка немає права заставити працювати Уляну і народних обранців? Що?!!!

Після вкиду “прокуратора” “тут как тут” з’явилася реакція “мишебратьев”. Вони вкидають інформацію: “Украинские военные убивают свой народ не только на Донбассе, но и в Киеве”.

Зишибісь, прокурор! Пропіарився!

Чому не розповів про інше? Що цей молодший лейтенант характеризувався до цього позитивно в бригаді. І як офіцер мав право покидати гарнізон на вихідні дні. А не поїхав самовільно, як тлумачать ЗМІ. Був в цивільному одязі. Розказав би, що йому зробили операцію на голові, тому що отримав травму від бойового зіткнення, і що цей офіцер повинний бути на днях розглянутий на МСЕК на придатність до служби і інвалідність. Що все ж таки він проходив реабілітацію в госпіталі м. Ірпінь в листопаді 2017 року. Розлучений. Має нагороди.

Розповісти потрібно б було також про те, чи мав він ознаки алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Що у сутичці, яка передувала вбивству була шарпанина і є свідчення, що його вдарив і збив з ніг цивільний постраждалий. Перед людьми збив з ніг його, військового!!! Ймовірно “когнітивний дисонанс” порвав психіку. “Мене, бойового офіцера вдарив в обличчя цивільний привселюдно, якого я захищаю в окопах під обстрілами і в багнюці !!!”

Скоріше за все це було мотивом. Я не можу стверджувати це як факт, але це лише версія з мого досвіду.

Вбивство цивільної людини військовою неможливо виправдати. І це ганьбить Збройні Сили. Нагадаю просту істину – “Армія – це дзеркало суспільства”. Але суспільство і армія не такі тупі, щоб перетравлювати лайно, яке іноді звучить в заявах деяких високопосадовців.

Зараз в бригаду, де служив вбивця “скачуть” комісії. В кожній бригаді, що повернулася з АТО відразу виникають проблеми з дисципліною, правопорядком, злочинністю. А чому так? Хто винний? І до пані Уляни тут є питання, і до пана міністра Реви зокрема. “Толя-Тепловізор” ще не все озвучив. Міг би сказати і про незадовільну роботу Військової Служби Правопорядку ЗСУ. Стримався чогось.

Але будуть шукати недоліки і крайніх серед своїх. Так простіше. Совковий підхід “Застращать”! І знайдуть безперечно. Але проблема криється не в пошуку крайніх. Вона – у взаємопов’язаних причинах: відборі кандидатів на контрактну службу в армію (“План давай!”), супроводження їхньої служби під час бойових дій і створення соціальних умов підготовки до них, можливості відпочинку, дозвілля і реабілітації, умов побуту тощо. Командири підрозділів в цьому ланцюгу проблемних питань – не перші, а скоріше крайні. І про це треба знати суспільству і владі. Вони – не Боги. Після роботи комісій комусь з командирів і начальників буде оголошена “догана” або “неповна службова відповідність” однак, системних причин це не усуне.

І ще одне. Правила поведінки. Можливо будуть комусь корисними. На всяк випадок.

Правила поведінки з учасником бойових дій

1. Не підходьте ззаду, навіть якщо хочете обійняти його. Краще наближайтеся збоку або спереду.
2. Не з’являйтесь перед ним раптово у безпосередній близькості. Також обов’язково попередьте про це дітей.
3. Уникайте створення раптових різких та гучних звуків у побуті (брязкання виделки по тарілці, посуд у мийці тощо).
4. Намагайтесь уникати (не створювати) побутових ситуацій, які можуть роздратувати його.
5. Навіть з урахуванням усіх негативних емоцій, які могли накопичитися у вас за час його відсутності, не демонструйте їх йому!
6. У разі спільного перегляду телепередач намагайтеся оминати сюжети, пов’язані з війною, насильством, вбивствами тощо.
7. Якщо ви доручаєте чоловікові певні побутові завдання, простежте за тим, щоб вони були не занадто складними, особливо на початку.

Правила спілкування з учасником бойових дій

1. Не примушуйте його розповідати про війну.
2. Не перебивайте, не зупиняйте його, коли він говорить.
3. Слухайте його уважно.
4. Не надавайте оцінок почутому від нього.
5. Не використовуйте під час спілкування висловів на зразок “Війна – це пекло”, “Ти можеш залишити все у минулому”, “Так, я розумію” тощо.
6. Не приймайте рішень щодо нього (наприклад, щодо необхідності звернення до психолога) поспіхом, в невдалий момент, без попереднього уважного вислуховування.
7. Не вказуйте, що йому слід робити.
8. Не давайте йому порад, попередньо не вислухавши його уважно.
9. Для надання поради обирайте слушну для цього мить. Переконайтеся, що він не проти її вислухати.

http://life-after-ato.com.ua/post/351