Не секрет, що сьогодні, коли серед пересічних громадян все менш актуальними і витребуваними стають друковані засоби масової інформації, на своєрідну передову впливу на громадську думку, а то й звичайне, як кажуть, промивання мізків виходять, окрім іншого, інтернетівські ресурси. Своєю чергою різнобарвність сайтів та порталів, яке, зрозуміло, залежить від їх власників (відомо, що, хто платить, той і замовляє…), народжує на своїх сторінках не тільки авторів, які товаришують зі словом і до більш-менш об’єктивного аналізу схильні, а й «майстрів епістолярного жанру», для яких потік неправди, а іноді, вибачте, просто словесного лайна стає істиною в їхній, як вони вважають, останній інстанції.

Саме подібний «журналіст», що претендує на роль такого собі незалежного громадського слідчого, а за сумісництвом і «прокурора», з недавніх пір з’явився на низці житомирських Інтернет ресурсів. І не просто з’явився. Можна сказати, що поважний пан Віктор Борисенко просто увірвався в інформаційний простір поліського краю. Та й тему як для початківця-аматора вибрав, на його погляд, безпрограшну - зловживання посадовців в погонах в процесі добудови в м. Житомир житлової висотки для військовослужбовців Державної прикордонної служби.

Здавалося б, питання дійсно актуальне. Особливо в контексті нинішньої ситуації в державі, яка, на жаль, знаходиться в стані неоголошеної війни з північно-східним агресором. А тому й увага до соціальних проблем військових, і прикордонників зокрема, загострюється в рази. Проте у випадку, про який ідеться та навколо якого пан Борисенко намагається роздмухати неіснуюче вогнище, навпаки виникає безліч запитань до самого «інтернет-дописувача».

З цього приводу є сенс повернутися до витоків згаданого довгобуду, які датуються 2001 роком. Саме п’ятнадцять років тому Державна прикордонна служба України та замовник будівництва ПП «ВКФ «Геліос» уклали два договори на інвестування будівництва житла в Житомирі по вулиці Народицькій, 20 та отримання до кінця 2003 року 41 квартири для сімей військовослужбовців. А керував зазначеним ПП на той час ніхто інший як той самий Віктор Борисенко, який тепер із будівельників намагається перекваліфікуватися чи то в журналісти, чи то в блогери (мабуть, він і сам ще достеменно не визначився).

З боку прикордонного відомства зобов’язання інвестування будівництва на загальну суму понад 4 мільйонів гривень було виконано в повному обсязі, що підтверджено відповідними рішеннями судів. Натомість «Геліос» свої договірні зобов’язання не виконав. Тож у визначений угодами термін будинок в експлуатацію не було введено.

А керівник підприємства виявився не лише нікчемним керівником, а й дотепним шахраєм. При поданні позову до ПП «ВКФ «Геліос» щодо невиконання умов інвестиційних договорів з’ясувалось, що це підприємство є банкрутом, а право власності на незавершений будівництвом будинок належить ПП ВКФ «Сервіс-Нова» за нібито виконані підрядні роботи.

В 2006 році за позовом прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Державної прикордонної служби господарським судом Житомирської області було порушено чотири справи, по яких отримано рішення на користь ДПС України в усіх трьох інстанціях судів.

Окрім того, з 2005 року у цьому ж суді перебувала на розгляді справа щодо банкрутства ПП «ВКФ «Геліос», яка була порушена за заявою комітету кредиторів (податкової інспекції, пенсійного, страхового фондів) через великі борги підприємства. До 2013 року справа в напрямку санації боржника практично не рухалась.

Лише після вступу в розгляд зазначеної справи Державної прикордонної служби в результаті укладання мирової угоди, яку затверджено ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.12.2013року, що була залишена без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, справу про банкрутство закрито та відновлено комерційну діяльність ПП «ВКФ «Геліос».

У відповідності до умов мирової угоди боржник протягом одного календарного місяця зобов’язаний був передати за актом приймання-передавання Північному регіональному управлінню Держприкордонслужби України незавершений будівництвом житловий будинок. Своєю чергою регіональне управління в термін 2 роки і 10 місяців після затвердження угоди зобов’язувалось добудувати і ввести будинок в експлуатацію. А після добудови – передати у власність боржника ПП «ВКФ «Геліос» дві трикімнатні квартири загальною площею 146,50 кв.м і приміщення цокольного поверху площею 300,36 кв.м, з метою здійснення боржником реалізації зазначеного майна і погашення заборгованості перед кредиторами та арбітражними керуючими на загальну суму 1 млн 263 тис. 369 грн.

Згідно мирової угоди на Північне регіональне управління ДПСУ було покладено повне право виконання функцій замовника будівництва об’єкту, в тому числі оформлення права власності на земельну ділянку, на якій він знаходиться, одержання необхідних дозволів та документації для своєчасного завершення будівництва та інші права замовника будівництва.

Відтак, на виконання мирової угоди прикордонниками в органах місцевої влади отримано всі необхідні дозвільні документи на землевідведення, протягом 2014-2015 років проведено проектно-вишукувальні роботи та розроблено проектно-кошторисну документацію на добудову житлового будинку. А наприкінці минулого року у відповідності до чинного законодавства проведено відкриті торги та з переможцем тендеру укладено договір підряду. Тож завдяки зусиллям керівництва саме Північного регіонального управління ДПСУ на сьогодні добудова довгоочікуваної багатоповерхівки триває повним ходом.

А ось Віктор Борисенко продовжує жити за власними законами. Тож і не дивує нікого його юридичний нігілізм, який горе-підприємець вдало поєднав зі своїми шахрайськими здібностями. Відтак, не дивлячись на неодноразові звернення Північного регіонального управління та обмеженість терміну виконання мирової угоди, боржником ПП «ВКФ «Геліос» ухвала суду нахабно не виконувалась.

Водночас «новопомазаному борцю за справедливість» не давало спокою вдале, а головне ефективне відновлення прикордонниками ним же загубленого будівництва. І чи то підказав хтось, чи то сам домислив своїм, м’яко кажучи, не зовсім адекватним розумом, але вирішив поважний керівник дістати ложечку дьогтю (мабуть, на ложку ані сил, ані духу не вистачило) та й побризкати нею на місцевих інтернет-ресурсах. Мовляв, якщо мені не вдалося будинок звести, бо з розумом та вдачею склалося, то й вам зась. Відтак, якщо не з’їм, то понадкушую, а більш дослівно – якщо не зможу завадити добудові, то хоч «потявкаю», щоб сумно нікому не було.

А замовнику будівництва й без пана Борисенка не сумно. Адже, завдячуючи його горе-господарюванню, в результаті чого будівництво не було належним чином законсервоване, тепер в даний об’єкт доводиться вкладати додаткові кошти для усунення дефектів. Окрім того, керівник «Геліосу», розлого коментуючи в своїх диво-дописах фінансові питання цього будівництва, чомусь забуває порахувати ще й витрати, які не входять у вартість квадратних метрів, але необхідні на підведення зовнішніх комунальних мереж, а це ще близько додаткових 8 мільйонів гривень.

І якщо подібну забудькуватість будівельника-боржника ще можна списати на обставини, пов’язані з терміновою зміною ним роду занять (все ж таки в гуманітарній сфері, до якої відноситься журналістика і біля якої хоче себе прилаштувати поважний житомирянин, йому раніше «шахраювати» не доводилося), то його намагання уявити себе як мінімум антикорупційним слідчим і поставити під сумнів проведення тендеру на добудову будинку, вже не лізе ні в тин, ні в ворота. Для пана Борисенка, виявляється, навіть Антимонопольний комітет України не указ, який визнавши законність результатів торгів з визначення підрядника, поставив жирну крапку в цій безпредметній дискусії.

На жаль, не можна поки що поставити відповідну крапку в «журналістській» діяльності горе-керівника «Геліоса». А його чергова «публікація» на задану ним самим тему, в якій він, окрім іншого, намагається виступити соціальним захисником сімей учасників АТО, які очікують на житло в новобудові по вулиці Народицькій, є не тільки недоречною, а й аморальною. Адже про яке піклування можна говорити, коли в липні поточного року він подав заяву до господарського суду Житомирської області з вимогою розірвати згадувану вище мирову угоду. А це призвело б до призупинення добудови, а з тим військові, в тому числі й учасники АТО, долею яких так завзято переймається пан Борисенко, а просто кажучи, спекулює темою задля власних амбіцій, знову відклали б свої мрії про власне житло на невизначений час. На щастя, здоровий глузд та державницька позиція суддів стали на заваді нічим не обгрунтованій вимозі.

Тож залишається лише додати, що, аби чим там не керувався поважний дописувач житомирських сайтів та порталів, які б не приводив факти і докази, мертвонароджені в його незрозумілій свідомості, намагаючись вигукувати напівнісенітниці з місцевих інтернет-кущів, завершення будівництва вже вийшло на фініш. І саме завдяки Державній прикордонній службі України, яка взяла на себе зобов’язання в добудові цього об’єкту, військовослужбовці ДПС – учасники АТО та члени їх сімей уже в нинішньому році зможуть отримати довгоочікуване житло в обласному центрі.

А щодо пана Борисенка, то хочеться йому по-доброму порадити жити з біблійською заповіддю в душі: не суди, то й не судимий будеш. Хоча, здається, такі люди порад не потребують. Тож, як кажуть, Бог йому суддя…

Андрій Тищенко