В прес-центрі Національної спілки журналістів України за участю експертів, колишніх керівників пенітенціарної служби, представників органів нагляду та профспілок, відбувся круглий стіл, присвячений актуальним проблемам вітчизняної пенітенціарної системи. Організатором заходу виступила МГО «Міжнародна ліга захисту прав громадян України».

Серед розглянутих питань головним було - реформи пенітенціарної  сфери. А саме:

1. Яким чином, за якою схемою проводити цю реформу, де взяти кошти.

2. Які взагалі мають бути стандарти в пенітенціарній системі України, враховуючи нашу специфіку, наскільки вони реальні для сьогодення.

3. Які питання потребують найшвидшого вирішення, хто має бути відповідальним за процес.

4. Як ефективніше захистити права засуджених, а також – права персоналу служби.

5. Як позбутися корупції в системі.

6. Як, взагалі, змінити загальне відношення суспільства до процесів, які відбуваються в цій сфері.

Отже, передамо слово учасникам круглого столу.

Олександр Галінський, 2009.08 – 20010.10 голова Державного департаменту України з питань виконання покарань: «Взагалі ця тема дуже болюча для суспільства, особливо починаючи з 1998 року, коли ДПтСУ була відділена від системи МВС і стала незалежною структурою. Та скажу відверто,  незалежною ДПтСУ так і не стала. Немає поступального розвитку системи. Якщо подивитись на профільний форум пенітенціарної галузі, куди пишуть засуджені, члени їхніх родин, юристи, працівники пенітенціарної служби, то люди там дуже озлоблені. І це повною мірою показує реальний стан речей у системі.

Взагалі, якщо ми говоримо про якісь зміни, якщо хочемо провести ефективну реформу ДПтСУ, то перш за все треба починати з персоналу, з людей які там працюють! Треба розуміти, що ніхто з дитинства не мріяв робити кар’єру саме в системі ДПтСУ, але комусь же треба там працювати!  То ж ми маємо захисти права цих людей, щоб вони могли гідно виконувати свої  обов’язки, та можна було б спитати їх за якість роботи! Бо зараз зарплата в ДПтСУ, найнижча у силовій сфері. Чи можна очікувати сумлінної праці за 1,5-2 тисячі гривень в тих умовах, що є зараз? Ні. Отже, постає питання матеріального забезпечення та соціальних пільг.

Також треба змінити принцип колективної відповідальності, коли за втечу одного засудженого карають усіх без розбору.

Щоб відбулась реформа у ДПтСУ треба поставити людину на головне місце! І це стосується як персоналу, так і самих ув’язнених. А що ми маємо зараз - табірну систему, яка тягнеться ще з ГУЛАГу, коли у камерах по 50 людей. Це руйнує особистість та робить неможливим виправлення засудженого, повернення його до нормального життя.

Також треба звернути увагу на господарчо-технічну сферу. Економіка ДПтСУ займає близько 6% від загального виробництва  країни, але вона ізольована від суспільства і не може розвиватись та бути базою для реабілітації. Також система має закриту медичну службу і це, я вважаю, не правильно. Медицина для ув’язнених має бути такою ж, як і для звичайних людей. Тому доречно передати медичне обслуговування ув’язнених до системи Мінохорони здоров`я. Коли ті ж наркомани-засуджені  не можуть отримувати повноцінну замісну терапію офіційно, тоді процвітає внутрішній ринок наркотиків.

Ще одне важливе питання – виведення тюрем за межі міст. Треба залучати інвестиції, будувати нові сучасні комплекси».

Олег Андрієнко, голова Національної профспілки персоналу ДПтСУ: «Прикро констатувати, але голос нашої профспілки, а це 90% персоналу ДПтСУ, влада України не бажає чути. Це недопустимо, особливо, коли мова йде про реформу нашої галузі, про реорганізацію пенітенціарної служби!  Без відкритого обговорення змін та намірів з представниками профспілки ДПтСУ  – це  злочин з боку влади, порушення конституційних прав громадян.

Хочу авторитетно заявити, що профспілка ДПтСУ підтримує реформи, зміни дуже потрібні, але все має бути продуманим та обґрунтованим. Треба поєднати вже напрацьований досвід із найкращим, що є в європейській практиці. Питання матеріального забезпечення є найболючішим. Коли зарплата персоналу найнижча по силовому блоку, то не варто очікувати сумлінної праці. Також катастрофічно не вистачає соціального захисту, зокрема, медобслуговування персоналу знаходиться на дуже низькому рівні. В системі немає жодного санаторію, медичного закладу, де працівники могли б отримати якісне медичне обслуговування. Але ж у 1998 році, коли відбулося відокремлення, передбачалось, що все це буде. Тому, разом із прийняттям законів про гуманізацію засуджених, треба приймати закони про гуманізацію персоналу. Інакше справи не буде.

Той проект реформи, який підготував Мін'юст – лише красива обгортка. Зокрема, там не зазначено, якою має бути система відбору нових кадрів. Передбачається, що цим буде займатись та ж сама служба, що відбирає до органів поліції. Але це зовсім різні системи і змішувати їх не варто. Щоб реформа не стала пшиком, треба відкрите суспільне обговорення. Як адаптуватись тим, кого скоротять (дві третини!), які критерії відбору на посади?  Я запропонував першому заступнику міністра юстиції Наталії Севостьяновій  свою кандидатуру в комісію щодо реформи пенітенціарної системи, але досі не отримав відповідь.

Маю чітку позицію, що перед затвердженням реформи повинні відбутись парламентські слухання із залученням експертів та профспілок. Наостанок, хочу відзначити цілющу роль церкви в допомозі засудженим розпочати нове життя! Треба розвивати інститут тюремних капеланів».

Сергій Старенький, голова ДПтСУ з 03.2014 – 08.2014: «Цілком погоджусь з попередніми виступаючими в тому, що права засуджених мають виконуватись на рівні із правами персоналу. Ці дві складові взаємопов’язані і їх не можна розділяти. А зараз спостерігається перекіс у бік зосередження всієї уваги на правах засуджених. Та ми маємо розуміти, що без системної уваги до персоналу в’язниць – реформа у галузі взагалі неможлива. Подивіться, хто приходить до пенітенціарної системи – серед них багато осіб з порушеннями психіки, тих, хто прагне самостверджуватись за рахунок ув`язнених. Або туди йдуть, щоб заробляти на корупційних схемах, незаконній торгівлі. Треба цю тенденцію кардинально змінювати, перш за все заохочуючи людей нормальними умовами та соціальними гарантіями. У тому проекті реформи ДПтСУ, яку запропонував  Мін'юст, немає розуміння справжніх реалій. Пропонується зарплата на рівні поліцейського, але ж працівники за реформою мають зняти погони та будуть лише держслужбовцями – і тоді, виходячи  з  діючих реалій, гідна зарплата буде проблематична.

Погоджуюсь, що відомча медицина для ув’язнених – це рудимент минулого. Навпаки, для персоналу краще зробити не відомчу медицину, а страхову, щоб працівник міг сам вибирати заклад, до якого звертатись по медичну допомогу.

Що стосується економіки колоній – ця сфера має реформуватись за комплексним підходом. По-перше, для розвитку виробництва у колоніях, потрібна система держзамовлень. По-друге, неможливо заставити ув`язненого працювати на ту мізерну зарплату, яку він отримує зараз. Його треба заохочувати комплексно, реальними перевагами, щоб  праця була почесним правом ув`язненого, та допомагала йому повернутись до нормального життя».

Володимир Комашко, начальник Управління нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних провадженнях та інших примусових заходів ГПУ: «Щодо захисту прав персоналу, та розвитку ДПтСУ взагалі, хочу зазначити, що все залежить від належного фінансування. Не буде чесних працівників, якщо не буде гідної зарплати та соціального захисту персоналу.

Стосовно майбутньої реформи ДПтСУ треба підходити дуже виважено, комплексно, приділяючи увагу дрібницям та деталям. От наприклад, питання конвоювання. Якщо ДПтСУ виведуть із системи силових структур, то як буде вирішуватись проблема зброї, з якою зброєю будуть конвоювати засуджених? Потім – як унеможливити суїциди в тюрмах, особливо, коли кінчають життя самогубством люди з малим терміном. Запропонована реформа передбачає тотальне скорочення персоналу, а це значить, що в тричі виросте навантаження на людей! Без реального, гарантованого покращення умов для персоналу ,це призведе тільки до погіршення ситуації.

А ще ж не було інвентаризації в системі ДПтСУ, ми не знаємо скільки  там майна і в якому воно стані. То як можна проводити реформу, не знаючи з чим ви маєте справу!

Також немає чітких критеріїв щодо вимог до майбутніх нових працівників ДПтСУ,  немає критеріїв переатестації персоналу - все це потребує доопрацювання.

Стосовно Закону Савченко, який зараз цікавить та турбує майже всіх ув’язнених та підслідних – тут більше незрозумілостей, ніж чітких відповідей.  Загалом, більше 48 000 ув`язнених так чи інакше підпадають під його дію, а 5 600 мають бути звільнені. Але є безліч нюансів, які ускладнюють застосування цього закону. Наприклад, у декого строк по суду менший, ніж він вже просидів у СІЗО – як компенсувати? І таких питань, рішення яких не прописано, дуже багато. Підтримую тезу про те, що праця в колонії має бути правом ув’язненого, і треба заохочувати засуджених до роботи».  

Едуард Багіров, організатор та модератор круглого столу, голова правління МГО «Міжнародна ліга захисту прав громадян України»: «Хочу поблагодарить всех присутствующих за то, что откликнулись и пришли на обсуждение данной темы. На первый взгляд, проблемы пенитенциарной системы могут показаться малоинтересными на фоне потрясений в стране, но важность этой сферы для общества трудно переоценить. Как говорится в известной пословице, «от тюрьмы и от сумы не зарекайся».

За 25 лет независимости через систему прошло более 3 млн. людей, преимущественно граждан Украины. Зрелость любого государства определяется по уровню отношения к трем категориям своих граждан: 1. дети и старики, 2. инвалиды, 3. осужденные.  В Украине со всеми категориями есть проблемы, и самые  кричащие как раз в системе ДПтСУ.

Нет финансирования, нет людей, профессионалов, отвечающих за контроль в работе системы. Права заключенных нарушаются с таким же постоянством, как и раньше. Истинное отношение украинской  власти как к проблемам осужденных, так и к проблемам сотрудников пенитенциарной службы – показательно и не выдерживает никакой критики. Мы приглашали на круглый стол действующего главу ДПтСУ Владимира Палагнюка, а также министра юстиции Павла Петренко. Ведь именно от этих людей напрямую зависит положение дел в системе и качество реформ, которые планируется осуществить. Но мы не отступим и будем делать все возможное, чтобы достучаться до власть имущих, и заставить их слышать и учитывать голос общественности.

Вообще, сотрудники пенитенциарной службы заслуживают на уважительное отношения к ним. Ведь они выполняют важнейшую общественно значимую миссию – обеспечивают изоляцию опасных людей от общества. Кто-то должен это делать, и мы должны уважать труд этих людей!  Поэтому реформу ДПтСУ необходимо проводить комплексно, учитывая интересы и сотрудников, и осужденных. Все должно быть открыто и прозрачно! Необходимо привлекать инвестиции в эту сферу  и делать так, чтобы инвестор чувствовал защищенность своих вложений, и тогда есть надежда, что пенитенциарная служба из карательного, негативного органа превратится в полезную для общества исправительную организацию, где права человека стоят на первом месте».