Містянам великих населених пунктів знайома ситуація, коли паркани навколо майбутньої забудови починають штурмувати молодики, які видають себе за мешканців сусідніх будинків, незгідних з фактом знищення зеленої зони.

Позиція аргументована, проте раптом, коли забудовникам вдається домовитися з протестувальниками або ж змінюється власник, «народний протест» чомусь вщухає.

Подібна аналогія спадає на думку, коли днями до інформаційної кампанії проти закупівлі за посередництва польської фірми PHU Lechmar снарядів для України підключився нардеп Ярослав Железняк.

Так, він звернувся із депутатським запитом до Держприкордонслужби стосовно виконання делегованих Міноборони повноважень на здійснення оборонних закупівель. Отримавши відповідь, нардеп вирахував, що снаряди на суму 2,8% від отриманого авансу в Україну ще не прибули. Лист від ДПСУ, ще раз наголосимо – офіційний, отже це дані, які від депутатів та громадськості не приховують.

Втім, вони, а також висновки Железняка стали поштовхом для деяких журналістів та громадських активістів реанімувати здавалося б забуту історію кінця минулого року про делегування урядом Держприкордонслужбі 23 млрд грн з рахунків Агенції оборонних закупівель Міноборони на закупівлю снарядів. Тоді критики контракту назвали його «аферою століття». Факт корупції не підтвердився, але й вибачень від учасників медіа-провокації ніхто не почув.

Тепер, коли Железняк отримав дані ДПСУ, то зазначив, що на рахунки Lechmar минулого року перерахували не 23, а цілих 52 млрд грн, цього ж року ДПСУ отримає від МО 78 мільярдів на закупівлю боєприпасів.

Такі захмарні суми негайно збудили причетних до інформаційної кампанії проти ДПСУ і Lechmar громадських активістів, які знову почали тиражувати думку, що «афера століття» триває.

Не зупинило критиків навіть офіційне спростування з боку ДПСУ звинувачення, що дебіторська заборгованість із порушенням строків виконання із компанією «PHU Lechmar» на 1,7 млрд не стосується контракту на 23 млрд. Отже, жодних затримок немає, а придбані за цим контрактом снаряди для ЗСУ надходять безперебійно.

В офіційному коментарі прикордонники дуже лаконічно радять антикорупціонерам при плануванні чергової інформаційної атаки на ЗСУ використовувати калькулятор та  натякають на необхідність володіння бодай базовими основами економічної освіти, чи хоча б усвідомлення основної термінології, при виході в публічний простір з аналізом питань закупівлі зброї чи боєприпасів.

І детально пояснюють всі аспекти угод України із західними партнерами щодо постачання боєприпасів, хоча така інформація мала би бути під особливим грифом секретності.

Зокрема й про збільшення суми контракту з 23 до 53, а потім – до 78 млрд грн яке пояснюється просто – польська структура виконує власні зобов’язання. А об’єми вже поставленої військової продукції давно перевалили за розкручені антикорупціонерами в негативному контексті «23 мільярди». Це неохоче, бале визнають і самі «розслідувачі».

У цій історії багато стає зрозумілим, якщо згадати той факт, що причетні до інформаційної атаки на ДПСУ і Lechmar журналісти раніше запекло захищали Марину Безрукову на посаді очільниці Агенції оборонних закупівель. Не переконав їх навіть укладений АОЗ контракт на постачання бракованих мін, на чому непогано заробили деякі комерційні фірми.

А тепер, коли імпорт боєприпасів для ЗСУ поставлено на конвеєр, у когось виник інтерес цей безперервний процес перервати, оскільки за їх твердженням, є «більш надійні постачальники».

Припустимо, що робиться це не тому, що виконавці замовлення намагаються підіграти країні-агресору, а лише тому, що в активних гравців на ринку зброї підвищився градус зацікавленості у контрактах з Україною. І вони шукають можливості для дискредитації нинішніх постачальників.

Тоді все стає на свої місця.