У Державній науково архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного представили меморіальну виставку «Жінки у прицілі НКВД», присвячену жінкам, розстріляним і похованим в Биківні у 30-х роках ХХ століття. Це спільний проєкт з Національним історико-меморіальним заповідник «Биківнянські могили».

Вона містить 8 тематичних банерів. На цих банерах — обличчя жінок, яких злочинна комуністична влада віднесла до категорії «антирадянських елементів».

Серед них — етнологиня і перекладачка, медична сестра і поштарка, селянки і робітниці, студентки та вчительки. Різного віку і походження, різні за національністю й освітою, майже всі незаміжні, вони узагальнюють собою портрет репресованої радянської жінки — безкарно знищеної системою, в якій вона будувала своє життя, сподіваючись на «світле майбутнє».

На відкритті пані Тетяна Шептицька, заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ Биківнянські могили, розповіла про особливості цієї виставки. Адже з майже 18 500 імен розстріляних і похованих у Биківні, які вдалося встановити на сьогодні, 651 — це жінки. Різні за соціальним статусом від селянок до науковиць, від домогосподарок до мисткинь; різні за національностями українки, польки, німкені тощо; різні за віком від 19 до 85 років.

«У країні шпигуноманії і тотального нівелювання цінності особистого життя усі ці жінки потрапили в жорна убивчої машини, яка не знає жалю і сьогодні. Абсурдність безпідставних звинувачень і тортури, якими видобували зізнання. Ми маємо пам’ятати і нести ці знання в майбуття саме для того, щоб не дозволити цьому повторитися», — наголосила Тетяна Шептицька.

Під час оформлення виставки вирішили не перекладати абревіатури і назви, щоб не розмивати провину конкретного ворога, тому використовували “ НКВД», «СССР» та інші.

Кількість жертв політичних репресій в Україні за часів СРСР досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Нагадаємо, що одним із найбільших місць таємних поховань жертв комуністичного терору у 1937–1941 роках є Биківнянські могили. Вони розташовані у лісовому масиві на північно-східній околиці Києва, за 1,5 кілометра від селища Биківня. Наразі дослідники верифікували понад 20 тисяч людей, які поховані у Биківні. Однак це невелика частина від реальної цифри. Адже людей привозили на допити у Київ з різних регіонів із заздалегідь ухваленими вироками. Смертні вироки ухвалювали переважно за сфальсифікованими кримінальними справами, а засуджених знищували у позасудовому порядку. 

“Це місце пам’яті загальноукраїнського і європейського масштабу. Жертвами комуністичного терору були різні за походженням і професіями люди: науковці, селяни, священники, робітники, митці, партійці, письменники, інженери, радянські діячі. Переважно це українці, але загалом там є понад 30 національностей та іноземні громадяни, зокрема – з Польщі й Німеччини”, – наголосив історик Роман Подкур, який займається вивченням поховань у Биківні.

Цих людей вбили як через необережне слово, так і соціальну приналежність чи родинні зв’язки. Як приклад, Роман Подкур наводить священника Андрія Бандеру, якого засудили і стратили у Биківні. Першим пунктом обвинувачення було те, що він є батьком Степана Бандери. На думку науковця, використання заручництва – було маркером всіх тоталітарних режимів. 

Підготувала: Ніна Петровичко