Український університет повертає своїх студентів, що навчаються в Японії
У виші пояснюють свою позицію необхідністю «підвищення якості освіти, національно-патріотичного виховання студентів, їх соціалізації».
Повномасштабне вторгнення росії в Україну мало побічний ефект, на подив позитивний – розширення можливостей для української молоді по навчанню у провідних світових вишах.
Адже після початку гарячої фази війни, освітні центри усіх континентів активізували програми для українців. Зокрема, пожвавились програми подвійних дипломів, які дозволяють студентові вчитися одночасно у двох вишах – українському та іноземному – і отримати по фіналу два дипломи, пише видання ПІК.
«Золотий фонд» відновлення України
Наразі немає точних даних про те, скільки українських студентів прийняли західні виші. Очільник освітнього комітету Верховної Ради Сергій Бабак наприкінці 2023 року припускав, що за кордоном перебуває10 –15% українських студентів, це приблизно 130 – 150 тисяч осіб.
Ця цифра переважно складається з молоді, яка просто вступила до закордонного вишу – і не має жодної «прив’язки» до вітчизняної освітньої системи.
А от щодо програм подвійних дипломів, – саме їхні учасники, які отримують дві освіти і професійний досвід, без перебільшення, можуть вважатись «золотим фондом» майбутнього економічного відновлення і розвитку України. Це розуміння підтверджується, скажімо, патронатом над магістерською програмою подвійних дипломів між українськими і британськими університетами в межах ініціативи Twinning, безпосередньо з боку Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту і Міністерства освіти і науки України.
Загальної статистики щодо учасників програм подвійних дипломів з боку українських вишів, знайти не вдається. Але вірогідно, на тлі загальної кількості молодих українців, що отримують освіту за кордоном, це мізерні цифри. Скажімо, у вищезгаданій президентській програмі станом на початок 2024 року навчалось усього 112 студентів.
Отже, програми подвійних дипломів – це ексклюзивний і прогресивний для України освітній інструмент, який, враховуючи кадровий голод в сучасній та повоєнній економіці, має усіляко підтримуватись і розвиватись.
Від онлайну до офлайну – один крок
Однак в Україні, виявляється, таку точку зору підтримують не всі. Прикладом є доволі дивна історія стосунків між Київським національним лінгвістичним університетом (КНЛУ) і Японським університетом економіки (ЯУЕ) (м. Фукуока).
Між цими вишами Угода про обмін студентами була укладена ще у 2020 році, а Угоду про здобуття подвійних дипломів уклали в середині 2023 року. Одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Японський університет в односторонньому порядку прийняв студентів, які просто мали можливість придбати квіток до Фукуоки. Зрозуміло, що вирішальним фактором було володіння японською мовою, тому в Фукуоці опинились здебільшого студенти факультету східної і слов’янської філології КНЛУ, – так звані «японісти». Абсолютна більшість з них навчаються в КНЛУ на платній формі, і, перебуваючи на навчанні в Японії, продовжують отримувати освіту в Україні в онлайн-режимі. Навесні 2025 року вони отримають дипломи японського економічного університету, і що цікаво – в абсолютній більшості українським студентам вже запропоновано роботу в японських фірмах. Водночас у цей же проміжок часу вони мали б отримати і українські дипломи.
Але ця ідилічна картина була зруйнована 30 травня 2024 року, коли Вчена рада КНЛУ прийняла Ухвалу про те, що освітній процес в Університеті у 2024/2025 навчальному році «здійснюється наживо у форматі офлайн». Що поставило «японістів» перед складним вибором: або поставити хрест на українському дипломі, втративши оплату п’яти років навчання, або розірвати контракт із японським работодавцем, втративши можливість набуття цінного практичного досвіду і купувати квиток в Київ (через третю країну і ціною у тисячу з гаком євро)…
Соціалізація без компромісів
У своєму колективному зверненні до керівництва КНЛУ, група батьків цих студентів намагалась пояснити в.о ректора Роману Ваську алогічність Ухвали Вченої ради. Яка фактично позбавляє перспективну молодь можливості знаходитись під час війни у безпеці, та отримувати освіту і цінний професійний досвід, працюючи в японських компаніях.
Відповідь була категоричною. Ректор послався на Лист МОН № 1/8722-24 від 17.05.24 року «Про підготовку до початку та особливості організації освітнього процесу в 2024/2025 навчальному році». Дійсно, пункт 7 цього листа звучить так: «У тилових регіонах забезпечити проведення освітнього процесу переважно в традиційному (аудиторному) форматі з урахуванням забезпечення безпеки учасників освітнього процесу та за погодженням з обласними, Київською міською військовими адміністраціями». Єдиний «компроміс», який запропонував батькам «японістів» Роман Васько – оформлення академвідпустки. Як кажуть – «а там як карта ляже». Це, звичайно, нікого не влаштовує.
Цікаво, що у відповідь на запит нашої редакції, ректор КНЛУ визнав, що цей Лист МОН насправді носить характер рекомендації. І заперечив будь-який тиск з боку міністерства з наполяганням саме на офлайн-формі навчання для всіх без винятку. Адже у тому ж Листі МОН є і пункт 4, в якому вказано: «…за необхідності – продовжити заняття в дистанційному форматі».
Тобто – «дистанційку» ніхто не відміняв! В чому ж тоді причина і сенс рішення про виключно офлайн-формат, який просто вбиває перспективи студентів-учасників програми подвійного диплому? КНЛУ у своїй відповіді редакції ПІКу аргументує свою категоричність так: «Офлайн-формат навчання, введений Університетом відповідно до численних рекомендацій МОН України щодо максимального переходу до здійснення освітнього процесу в аудиторному форматі, з метою підвищення якості освіти, національно-патріотичного виховання студентів, їх соціалізації».
Чи потребують студенти-“японісти” окремого підвищення національно-патріотичного виховання – окреме питання до ректора…
Студенти КНЛУ із Послом України в Японії Сергієм Корсунським під час відвідування Японського університету економіки (м.Фукуока)
Чи пояснює ця логіка намагання керівництва КНЛУ повернути своїх студентів із тихої Японії до київських аудиторій, де не завжди є світло і опалення і в будь-яку мить може прилетіти ракета або дрон? Питання відкрите, і, мабуть, оцінку має дати Міністерство освіти і науки, чиї рекомендації тлумачаться у такий дивний спосіб.
Тим більше, що, скажімо, Львівський політехнічний університет, студенти з якого навчаються в тому ж Японському економічному університеті, при підписанні відповідних угод із японською стороною прямо зазначив онлайн-форму навчання. І тепер львівські студенти спокійно планують своє майбутнє, а київські – перебувають у розпачі «на валізах».
Керівництво КНЛУ ніяк не прокоментувало цю різницю в позиціях, зазначивши лише, що ідуть «робочі консультації», які «не мають конфліктного характеру, а спрямовані на пошуки оптимальних рішень, щоб підписана Угода про здобуття подвійних дипломів між ЯУЕ і КНЛУ №172 від 09.06.23, зрештою розпочала свою реалізацію».
Тут виникає логічне запитання: якщо, за версією КНЛУ, Угода про здобуття подвійних дипломів ще не «розпочала свою реалізацію», то з якого дива студенти КНЛУ незабаром отримають японські дипломи і розпочнуть працювати в японських компаніях? На якій підставі вони три останні роки вчились онлайн у КНЛУ і щорічно оплачували навчання?
«Ми відчули сильне розчарування…»
Далі наводимо коментар, який дав ПІКу доцент, менеджер проектів міжнародного департаменту ЯУЕ, пан Шінічі Мацудзакі:
«Ознайомившись з відповіддю Київського національного лінгвістичного університету, ми відчули сильне розчарування.
Незважаючи на підписання Угоди про здобуття подвійних дипломів (далі — DDP) з Київським національним лінгвістичним університетом в червні 2023 року, в червні 2024 року ми отримали повідомлення, що українських студентів, які зараз навчаються в Японському економічному університеті, неможливо оформити відповідно до DDP через те, що українською стороною не було проведено жодних внутрішніх процедур для її реалізації. З червня по серпень 2024 року ми надіслали три офіційні листи ректору Київського національного лінгвістичного університету, проте отримували лише однакові відповіді про неможливість навчання цих студентів за програмою подвійних дипломів. Питання, які ми намагалися вирішити офіційним листуванням полягають в такому:
- Відповідно до DDP, просимо визнати 12 українських студентів, які зараз навчаються в нашому університеті і відповідають умовам DDP на вересень 2024 року, як студентів, що навчаються за програмою подвійних дипломів. Також просимо визнати 5 студентів, які у вересні 2025 року також будуть відповідати умовам DDP, належним чином.
- Керуючись міжнародними стандартами освіти просимо припинити змушувати студентів DDP повернутися в Україну для складання екзаменаційно-залікової сесії і атестаційних іспитів оффлайн. Відповідно до міжнародних стандартів, студенти DDP складають іспити в університеті, де вони навчаються за програмою.
- З 12 студентів, які у вересні 2024 року отримали статус студента програми подвійних дипломів в ЯУЕ, 9 закінчують університет в березні 2025 року і отримують дипломи ЯУЕ. Всі вони вже працевлаштовані в японські компанії з квітня 2025 року. Київський національний лінгвістичний університет вимагає їхнього повернення до України для складання іспитів двічі: в квітні і в червні 2025 року. Якщо японські компанії звільнять студентів через це, чи готовий Київський національний лінгвістичний університет брати на себе відповідальність?
Насамкінець хотілося б передати українському народу, що ми щиро піклуємося про українських студентів. У березні 2022 року, через місяць після початку вторгнення росії в Україну, наш університет прийняв 67 студентів Київського національного лінгвістичного університету. Всього ми прийняли 73 українських студентів, що є найвищим показником в Японії. Протягом більше двох років ми надавали їм безпечні умови для навчання, вкладаючи значні зусилля і ресурси. Якщо тепер ми змусимо їх повернутися до України, наражаючи на небезпеку їхнє життя, наші попередні зусилля виявляться марними.
Ми щиро сподіваємося на розсудливе рішення Київського національного лінгвістичного університету».
Післямова, сповнена сорому
Не знаємо, що відчують в керівництві КНЛУ, МОН та посольства України в Японії після ознайомлення з цим коментарем, але ми в відчули сором. За те, що на іншому боці земної кулі, представники іншої культури, іншої історії і традицій, піклуються про українських дітей, захищають їхнє життя і турбуються про їхній розвиток краще і щиріше, ніж ми самі.
…Сьомого листопада під час чергової дронової атаки на Київ, уламок «Шахеда» залетів у вікно однієї з аудиторій головного навчального корпусу КНЛУ. На щастя, аудиторія була порожня і ніхто не постраждав.
Професор Сергій Сорокін, проректор з навчально-виховної роботи, у своєму телеграм-каналі написав наступне: «Викладачам нагадую, що є одна річ, важливіша за якість навчання: це життя і здоров’я як студентів, так і самих викладачів. У небезпечній, критичній чи нестандартній ситуації приймайте рішення для убезпечення і себе, і своїх студентів, не чекаючи на прийняття централізованих рішень».
Важко не погодитись. Із «централізованими рішеннями» в КНЛУ дійсно велика проблема. Як і з розсудливими.
Єгор СОНІН