Фото: Микола Лавренко/delo.ua

Протягом останніх місяців в українському сегменті мережі Інтернет було розміщено цілу низку публікацій щодо активів росіян, яких іменують «лужніківцями» або групою ВС. Публікації містять різні думки щодо перспектив стягнення цих активів на користь Української держави. Згадана бізнес-група відома в Україні ще з початку 2000-х завдяки своїй активній експансії в енергетичний сектор України та готельну сферу. Окрім стратегічних бізнесів, «лужніківці» стали відомими завдяки своєму київському віп-казино в готелі «Премʼєр Палас» та курортному казино в готелі «Ореанда» в Ялті, АРК Крим. Також широкого розголосу набули корпоративні конфлікти, в яких група ВС була активним учасником - конфлікт з Костянтином Жеваго за Полтавський ГЗК та корпоративний конфлікт з  київським бізнесменом Мстиславом Скоробогатовим за низку активів (готелі та торгівельно-розважальні центри).

В багатьох публікаціях в Інтернеті останнім часом доволі часто згадується керуючий бізнесом росіян в Україні Микола Лавренко. Майже в усіх випадках про нього йдеться не в самому позитивному ракурсі. Незрозуміло кому саме Лавренко перейшов дорогу - правоохоронцям, з якими він не поділився, певним «смотрящим» від російських власників чи «партнерам», ображеним тим, що він з ними не ділився належним, на їх думку, чином. Можливо, є різні групи ображених Миколою, які «підігрівають» інформпростір щодо нього. Обʼєктивно кажучи, персона Лавренка цілком на це заслуговує, адже він є людиною, вчинки та життєвий шлях якої є дуже далекими від праведних у всіх розуміннях даного вислову. Хоча він мабуть й намагається «купити» в Бога прощєння, активно імітуючи з себе порядного православного вірянина. Мабуть Лавренку не відомо, що Бога підкупити неможливо.

Так, відомо, що в 90-х Микола Лавренко був наближеним до тодішніх українських «віп-мєнтів» Юрія Кравченко та Миколи Джиги. Саме ці правоохоронці, за інформацією, отриманою від наближених до родини Лавренка джерел, дали Лавренку «путівку в життя». Дехто вважає, що Микола Лавренко ще в часи СРСР був завербований органами КДБ під час своїх частих відряджень до Москви. Там Лавренко ніби отримував відповідні доручення на збір необхідної інформації в Україні. Є доволі правдоподібна версія, що саме ця частина біографії Лавренка зблизила його з Юрієм Кравченко. Саме Кравченко «зробив» з нікому непримітного невдалого олександрійського футболіста та «заводчанина» спочатку Першого заступника Голови Кіровоградської ОДА а потім і Голову Вінницької обласної ДПІ. Так це, чи не так, достеменно невідомо.

Однак, після цих стрибків з одного чиновницького крісла в інше, Микола Лавренко втратив свої посади та на певний час залишився безробітним «майже пенсіонером». Здавалося б, що це вже був захід карʼєри Лавренка, але якимось дивом Микола дуже стрімко перебрався до Києва, де став одним з керівників бізнесом «лужніківців». Певні деталі такого дивного «зльоту» вчорашнього чиновника-хабарника та трансформація з невдахи-корупціонера в київського бізнесмена досі залишаються загадкою.  Проте, зараз не про це.

Хотілося б зупинитися дещо на іншому. Нас зацікавили публікації, в яких розповсюджується версія про те, що ніби-то чисельне майно та бізнеси, якими володіє Лавренко, його родина та його найближче оточення насправді не є його власністю, а є власністю тих самих «лужніківців», які таким чином приховали частину своїх активів (очевидно, другорядних у порівнянні з енергетикою, металургією, феросплавами та готелями), але все ж таки доволі значними, вартістю не менш ніж 100 мільйонів доларів США.

Ми хотіли б розвінчати зазначену версію, як цілком недієздатну. Усі активи та бізнеси родини Лавренків насправді є реально його активами. Дійсно, дивним чином склалося так, що Микола Лавренко зміг накрасти, працюючи на росіян, в багато разів більше коштів, ніж йому це вдавалося свого часу на державних посадах. Причини та пояснення таких дивних метаморфоз заслуговують окремого пояснення, ми не хочемо зупинятися глибоко на цих причинах.

Однак, цікавим є те, що Лавренко, виходить, крав ніби не в держави, а у поганих росіян. Тобто в цьому сенсі він виглядає зараз в якості певного «патріота», який «нагнув» таку собі групу московських держдумівців та кримінальних авторитетів на багато-багато мільйонів доларів США. Дійсно, це виглядає кумедно та в певному сенсі трохи малореально, але це дійсно так. Однак, тут слід розуміти, яким саме чином наш герой “обікрав» цих російських олігархів і наскільки його «подвиг» є патріотичним з точки зору державних інтересів та чинного законодавства України.

Так от, основні джерела, з яких Микола Лавренко накопичив свої статки - це «чорний кеш» за видачу технічних умов (ТУ) обленерго, які належать «лужніківцям», відкати від постачальників матеріалів, робіт та послуг на ті ж самі обленерго. Тобто з одного боку Лавренко чинив такі собі «патріотичні» вчинки - використовував багато років бізнес росіян задля власного збагачення (так би мовити не доносив гроші від бізнесу до його власників), але з іншого боку він порушував вимоги закону - вибудував ієрархічну корупційну систему (голови обленерго-постачальники-підрядники-замовники ТУ-безпосередні «приймальники» коштів), особисто не сплачував податки з таких незаконних доходів та відповідно сприяв несплаті податків бізнесом росіян, за що очевидно заслуговує на відповідне кримінальне покарання.

На «лужніківців» після початку повномасштабного російського вторгнення звалилося дуже багато проблем, які врешті решт, очевидно,  закінчаться повною конфіскацією їх українських активів. При цьому, загальновідомо, що корпоративна система бізнесу цієї групи була побудована таким чином, що визначати повний перелік обʼєктів даного бізнесу та довести в юридичній площині належність усіх обʼєктів «лужніківцям» доволі складно. І саме тут Микола Лавренко міг виявитися при нагоді. Адже саме він, як офіційний та безпосередній керівник українським бізнесом «лужніківців», став ключовою особою, яка змогла надати правоохоронним органам та органам юстиції вичерпну інформацію про перелік активів росіян та довести факти повʼзаності саме цих росіян з саме цими активами. Таким чином Микола Лавренко міг виторгувати свою власну недоторканість та безпеку власних активів, насправді отриманих внаслідок обкрадання своїх учорашніх роботодавців.

Здавалося б Микола Лавренко зірвав джек-пот - накопичив неабиякі статки, обкрадаючи роботодавців, а потім ще й «здав їх з потрохами» українським правоохоронцям. Але очевидно все ж таки це ще не кінець цієї дивної історії Лавренка, в якому поєднуються два такі різнополярні образи - зрадник держави, багато років працюючий на росіян та «патріот», який цих самих росіян обікрав та врешті решт здав правоохоронцям, рятуючи тим самим власну шкуру.

Беремо попкорн та спостерігаємо за розвитком цих інтригуючих подій.

Підготувала: Ніна Петрович