Національна академія зазнала великих втрат: в боях за Батьківщину чи просто від рашистських обстрілів загинуло чимало співробітників НАНУ.

Сьогодні я взяв участь у роботі щорічних Загальних зборів НАН України. Як і для всієї країни, минулий рік став для нас часом тяжких випробувань і високої гідності, повідомляє Lenta.ua.

Так, Національна академія зазнала великих втрат, У своїй звітній доповіді президент НАНУ академік А. Загородній навів конкретні факти. От лише один з них: внаслідок російської агресії пошкоджено або повністю знищено близько 220-ти об’єктів майнового комплексу академії, а загальна сума збитків перевищує 600 млн гривень. Та найгірше те, що в боях за Батьківщину чи просто від рашистських обстрілів загинуло чимало співробітників. А загалом, понад 14 відсотків наукового складу залишили постійні місця свого проживання.

Та, на жаль, і це ще не все. У звітній доповіді зазначалося, що й так досить обмежене бюджетне фінансування Академії рішенням уряду скорочено більше, ніж на 17 відсотків.

Зрозуміло – "все для фронту, все для Перемоги!". Та саме тут у мене виникає те, що Михайло Драгоманов називав "чудацькими думками про українську національну справу". Зараз ми всі є свідками, а іноді й учасниками запеклих дискусій з приводу захмарних премій членів різноманітних наглядових рад (відомо яких). Кожна з цих рад за свій преміальний фонд могла б утримувати середній за розміром академічний інститут. Проте, як виявляється, ця глобальна проблема не піддається вирішенню. Зате з чистим сумлінням одним жестом завдається удар по науковцях, які є беззахисною складовою нашого суспільства (як зазначалося на академічних зборах, зарплата в Академії суттєво менша за середню в економіці та промисловості…).

Останнім часом закріпилася своєрідна мода на зневажливе ставлення до академічної науки. Причому провідниками цього "мобінгу" (скористуємося популярним нині словом) стали навіть ті, хто за все своє життя написали лише заяву на відпустку, й ту з помилками.

Та, якщо говорити серйозно, то вже давно єдиний представник уряду, хто "освячує" своєю присутністю подібні заходи, є максимально заступник профільного міністра. Так було й цього разу, і так само традиційно він "зумів" досидіти аж до перерви, хоча, будемо справедливі - говорив він розумні речі, які позитивно сприймалися академічною спільнотою.

Не кажу вже про таку "святу" постать, як Прем’єр, але є, до речі, щойно призначений віце-прем’єр, до сфери відповідальності якого, у тому числі, входять питання науки та інновацій. Було б неправильно не згадати в цьому контексті й таку новітню установу, як Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, з її адміністративним та іншими комітетами, яка сама стала уособленням наукової бюрократії і теж заходилася реформувати нашу, а також галузеві Академії.

Звичайно, світ міняється, мусимо мінятися й ми. Може скажу щось крамольне. Подібно тому, як мої діти не хочуть зараз читати Вальтер Скота і Майн Ріда, нинішнє покоління можновладців (яке, безперечно, розумніше за нас) замість розлогих програм легше сприймає презентації, зроблені як скупчення "веселих картинок", коли всі стратегічні позиції зводяться до написання різних варіантів одного гасла – "Посилення компетентностей на основі кращих світових практик" (про філологічний абсурд цього вислову годі й говорити).

З одного боку – профільний заступник міністра освіти і науки міг би постійно "прописатися" на засіданнях Президії НАН України, так само як заступники міністрів юстиції, внутрішніх справ, заступник Генпрокурора – на засіданнях Національної академії правових наук. Проте, з іншого боку, ці засідання не можуть тривати по три-чотири години, а мусять стати динамічними, ефективними, і, між іншим, зрозумілими для кінцевого споживача.

Хочу закінчити тим, з чого розпочалися самі Загальні збори – нас привітав Президент України, і ми всі сприйняли це як дуже позитивний сигнал.         

Олександр Копиленко

народний депутат України, академік НАН України