30 березня цього року Президент України В.Зеленський виступив у Національній раді Австрії (у режимі відеовключення). Він зокрема сказав, що площа замінованих в результаті російської агресії українських територій складає 174 тисячі квадратних кілометрів, що майже вдвічі перевищує територію Австрії.

Зрозуміло, що ця проблема викликає занепокоєння не тільки влади, тих органів, які уповноважені займатися цією справою, а й практично всіх нас, беручи до уваги масштаби трагедії, а те, що сталося інакше і не можна оцінити, пише "УН".

Саме тому у той день, коли чергова європейська країна дізналася “на живо” про масштаби замінування нашої землі, Український інститут дослідження російської агресії провів експертні слухання “Протимінна діяльність та безпека населення”. Ініціатором створення цього інституту є народний депутат України, академік НАН України О.Копиленко, який заявив, що за нинішніх умов одним з важливих факторів відсічі агресору є всебічне дослідження всіх аспектів його злочинної діяльності. Повною мірою, це стосується і докладної оцінки тієї шкоди, що завдана нашій державі, нашим громадянам, взагалі тому, що видатний вчений В.Вернадський називав “ноосферою”.

Доповідачами виступили засновники громадського руху “Маю право на життя” Сергій Васильцов і Олександр Літтманн, а учасниками – зокрема, представники НАН і НАПрН України, деяких громадських організацій, об’єднаних місією безпеки громадян. У слуханнях взяли участь також члени Національної комісії з радіаційного захисту населення з огляду на руйнівні екологічні наслідки замінування української території.

ООН назвала Україну «однією з найбільш замінованих країн світу» (адже у небезпеці майже п’ята частина території). Українські сапери та рятувальники щодня знешкоджують від 2 до 6 тисяч снарядів та мін. У світі існує така класична формула: рік війни – це 10 років розмінувань. Військові дії почалися не 24 лютого 2022 року, а ще у 2014 році, от і порахуємо…

Учасники заходу обговорили питання т.зв.  “гуманітарного розмінування”: нетехнічного та технічного обстеження територій, ручного розмінування та розмінування з використанням мінорозшукових собак, механічних засобів розмінування, які  застосовуються на території з великою рослинністю для збільшення темпів розмінування, а також для визначення меж замінованих ділянок.

Йшлося про необхідність значних змін в організації, плануванні та підготовки кваліфікованих кадрів для проведення розмінування територій, запровадження відповідних інноваційних технологій.

Досить відверто називалися й проблеми, які проявилися останнім часом. Одна з них це забезпечення у реалізації проєктів розмінування у взаємодії з місцевою владою і громадами, не кажучи вже про контроль і методи контролю. Адже завдання протимінної діяльності значно ширші та об’ємніші, ніж відоме нам оперативне розмінування місцевості, яке застосовується здебільшого для пророблення проходів в мінних полях при тактичних діях військових підрозділів.

За результатами досить жвавої дискусії викристалізувалися відповідні рекомендації. Звичайно, деякі з них можуть видаватися стандартними, наприклад удосконалення законодавчої бази з урахуванням світового досвіду миротворчих операцій, чи створення єдиного реєстру операторів протимінної діяльності (ідея різноманітних реєстрів, що стосуються тієї чи іншої діяльності, як відомо, не є новою) або уточнення порядку взаємодії органів держави (місцевого самоврядування) з операторами щодо розмінування та утилізації.

Однак, слід враховувати, що подібні кроки, необхідні для ефективного вирішення комплексу завдань гуманітарного розмінування – це насамперед врятовані людські життя.