Ілюстративне фото

14 лютого у світі відзначають День Святого Валентина і називають це святом всіх закоханих. Найпоширеніша легенда про виникнення цього свята стосується священника Валентина, який жив в італійському місті Терні у ІІІ столітті і таємно вінчав закоханих, попри заборону імператора, за що був страчений.

.Утім, історичних фактів його покровительства немає, повідомляє Православна Церква України і на своїй Facebook-сторінці розвінчали основні міфи про 14 лютого, наголосивши, що День закоханих – це не церковне свято.

"Святий Валентин до закоханих має такий самий стосунок, як і будь-який інший святий. 

Водночас канонізовані Церквою святі на ім’я Валентин у своїх житіях не мають фактів, які би хоч якось були пов’язані з популярними легендами про "покровительство закоханих", "заборонені вінчання" тощо", – пише ПЦУ.

14 лютого Православна Церква за своїм календарем згадує 10 святих, серед яких є мученик Трифон, мучениця Перпетуя та інші. Також 14 лютого у цьому році – передсвято Стрітення Господнього. 

Римо-католицька Церква цього дня вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи. 

А в "Римському мартиролозі" (це не загальноцерковний календар, а книга, де вказані місцеві дні пам’яті) 14 лютого вшановується пам’ять ще десятьох святих, серед яких є і святий Валентин.  

У мартирологах згадуються щонайменше три святих Валентини, кажуть у ПЦУ. Двоє з цих мучеників постраждали в Римі у другій половині ІІІ століття, і обидва були поховані на Фламінієвій дорозі, але на різній відстані від міста. 

Один з них був єпископом міста Інтерамна (нині місто Терні в Італії) – ймовірно, про цього Валентина і йдеться в контексті Дня закоханих. 

"Він прославився чудесами зцілень, через які навернув високопоставлених язичників до віри Христової, за що був страчений у 269 році", – кажуть у ПЦУ. 

Інший мученик Валентин був священником у Римі – більше про нього немає відомостей. А про третього мученика Валентина відомо лише те, що він постраждав у Карфагені, додають у Церкві.

У IX столітті ці святі Валентини у мартирологах згадуються ще окремо. Та пізніше, ймовірно, відбулося змішання житій цих святих, і в середньовічних документах вже згадується один святий Валентин. 

Він же став героєм "Золотої легенди" Якова Ворагінського – збірки християнських легенд і авторських житій святих (агіографій), що стала бестселером пізнього Середньовіччя в західній культурі.

Відповідно до загальновідомої легенди, святий Валентин "вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II", адже правитель вважав, що чоловіки, які не мають дружин та дітей, будуть кращими воїнами. Однак у ПЦУ кажуть, що ця легенда містить значну помилку у хронології подій.

"За часів життя реальних святих з іменем Валентин, у III столітті, взагалі ще не існувало особливого чину церковного вінчання", – запевняють у Церкві.

У той період в Римській імперії шлюб укладали відповідно до громадянських законів, а християни брали шлюб з благословення єпископа. 

Також заборона на шлюб воїнів регулярної римської армії, яка існувала протягом 180 років, була скасована імператором Септимієм Севером ще в 197 році – ще до описуваних легендою часів.

"Отже попри використання імені святого Валентина міфологія сучасного світського святкування не має спільності ані з фактами історії, ані з церковною традицією.

Господь закликає всіх вірних до щирої та жертовної любові не лише певного дня, але протягом всього життя. І ми щиро бажаємо, щоби Ви любили та проявляли свою християнську любов не лише у певні дні в році, а завжди. Бо справжня любов ніколи не минає", – кажуть у ПЦУ.

Підготувала: Ніна Петрович