Якщо ви думаєте, що для того, аби стати успішним підприємцем необхідно придумати і створити масштабний бізнес – це не дуже доцільно. Набагато доцільніше мати посвідчення «помічника народного депутата» і ним впливати на суд, який будь-яке рішення ухвалюватиме на вашу користь.

Українські реалії пострадянської політичної системи навчили нас, що правий, не той, хто правий, а той, у кого більше прав. Нажаль, за 30 років незалежності ми не можемо говорити, що кожен рівний перед законом. В кращих традиціях Оруела, в Україні є каста рівніших за інших рівних.

І це стосується не тільки депутатів, а і їх помічників. Однак, поки одні помічники працюють на благо парламентаризму, інші використовують зв’язки, прикриваючись наближенням до нардепа провертають махінації і схеми. Причому, це не хитромудрі схеми з математичними розрахунками, а банальний тиск на суд, щоб той ухвалював рішення, що вигідні держателю посвідчення, не дивлячись на будь-який закон.

Таким чином, маючи впливових друзів та «ксиву», можна вирішувати проблеми інших за гроші, а також створювати проблеми іншим. На цьому збудувалась ціла індустрія, де є працівники, які вирішать проблему в обхід закону за кругленьку суму.

Прикладом такого «рєшали» є Микола Гевелюк, екс помічник Віктора Чумака. Останній має дійсно потужний вплив на політичній арені, за останні два роки був і членом Національної ради з питань антикорупційної політики, і головним військовим прокурором України, заступником і виконуючим обов'язків генпрокурора України. Такі регалії злякають багато кого.

Але у даному випадку, сам Віктор Чумак може жахнутись, якщо дізнається як його репутацією користуються йому ж на шкоду.

Микола Гевелюк, крім того, що він був помічником Чумака, він також колишній голова наглядової ради і найбільший акціонер аграрного підприємства ЗАТ «ВТФ «Радосинь». У 2004 році підприємство бере великий кредит у «Укрсоцбанку». Заставою кредиту слугує ТРЦ на Троєщині, що належить підприємству.

Однак, того ж року стало зрозуміло, що повернути гроші компанія не у змозі, були вчинені виконавчі написи щодо стягнення предмету застави – ТРЦ на Троєщині.

У 2008 році була здійснена спроба продажу нерухомого майна, як предмету іпотеки на торгах, однак такі торги були визнані судом недійсними, а отже і жодного розрахунку по кредиту не відбулось.

Згодом, АТ «Укрсоцбанк» поновлює записи про іпотеку та звертається до суду про визнання вказаних забезпечених іпотекою вимог в процедурі банкрутства.

А у 2019 році банк, що дав кредит продає своє право вимоги по кредиту фінансовій компанії «Єврокредит», що стає новим кредитором.

Однак, суди дійшли висновку, що борг та іпотека без необхідного погашення, якимось чином сама собою припинилася із вилученням записів про іпотеку за ТОВ «ФК «Єврокредит».

Фокус у тому, що у 2020 році судова колегія Касаційного господарського суду Верховного Суду у складі головуючого судді Білоуса В.В. та інших суддів Погребняка В.Я., Огородніка К.М., будучи знайомим з Миколою Гевелюком і знаючи про його вплив, відмовила незалученому правонаступнику ТОВ «ФК «Єврокредит» та погодилася з припиненням іпотеки, зі скасуванням записів про неї.

Із вищенаведеного виходить, що Микола Гевелюк робить усе і використовує незаконні методи впливу, щоб справу назавжди закрити руками піддатливих суддів, адже, ЗАТ «ВТФ «Радосинь» зберігши кошти кредиту та залишаючись діючим власником вказаного торгового центру на Троєщині без іпотечного обтяження, руками «чесних і незалежних» судів вирішується, що зобов’язання виявляються погашеними, а ЗАТ «ВТФ «Радосинь» нікому нічого не винне.

Таким чином, ми бачимо наочно, чому в Україні інвестиційний клімат поганий і іноземні інвестори бояться до нас приїздити, адже розуміють, що правила бізнес-гри встановлює не закон, а «рєшала», подібні до Миколи Гевелюка.

«Здавалося б простий спір між суб'єктами господарювання. А тут увесь перелік суддівських пороків: і прийняття рішень, що ігнорують не тільки факти, а й здоровий глузд», - пише про цю ситуацію відомий експерт Юрій Породожній.

Погоджується з ним його колега Павло Кутуєв, який коментуючи цю ситуацію додає:

«На превеликий жаль, в Україні змінюються президенти, парламенти та уряди, але незмінною лишається система у рамках якої «впливові» індивіди користуються - а радше зловживають - своїми контактами у владних кабінетах для просування рішень, які будуть вигідні їм або їхнім клієнтам. І такі рішення приймаються незалежно від того, що говорить закон та принципи справедливості».

Звернув увагу на даний епізод і економіст Юрій Гаврилечко, який зазначив, що публічність в Україні може стати лезом з дома кінцями для політика чи впливової людини, маючи на увазі Віктора Чумака, репутація якого стоїть на кону цієї історії.

Дійсно, важко очікувати справедливе судочинство та діючий закон, якщо судді ухвалюють рішення дивлячись не на чинне законодавство, а банально на статус зв’язки сторони спору.