Програма кінотижня включала ігрові, документальні та дитячі фільми.

Серед глядачів українського фантастичного сімейного фільму «Фокстер і Макс» були дівчата та хлопчики з дитячого будинку „Отчий дім“ Київщини, які зараз перебувають у Фрайбурзі, повідомляє Lenta.UA.

- Ми дуже ретельно підбирали програму, щоб у ній були як ігрові фільми, наприклад, „Довбуш“ або „Смак свободи“, так і документальні - „Мирні людини“, „Обмін“ чи „Клондайк“, - зазначила організаторка кінофестивалю, очільниця німецько-українського товариства Фрайбурга Оксана Виговська у коментарі для Zusammen TV.

 - Також для нас, українців у Німеччині, дуже важливо було показати „Будинок слова. Нескінченний роман“, бо питання мови дуже актуальне тут. Українська мова повинна звучати у Фрайбурзі, діти повинні не забувати мову та спілкуватися нею. На жаль, чимало батьків - українських біженців спілкуються російською, тому нам було важливо показати цей фільм для них, щоб вони зрозуміли, що таке українська мова та українська культура.

Виговська сподівається, що фрайбурзький фестиваль українського кіно, проведений за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ ФРН, стане доброю традицією. Вона акцентувала, що „кінофестиваль та кінокультура - це важливе віконце у культуру України“. І не тільки для українців у Німеччині та Швейцарії (на показ фільмів глядачі приїздили навіть зі швейцарського Базелю), а й для німців, які через кіно відкривають для себе Україну, бо всі фільми йдуть в оригіналі українською мовою з німецькими субтитрами. 

Мер Фрайбургу Мартін Горн під час відкриття кінофестивалю розповів про підтримку міста-побратима в Україні - Львова. Мерія спочатку виділила 100 тисяч євро на капітальний ремонт зруйнованого росіянами у вересні львівського ліцею № 5, а згодом місцеві підприємці додали ще 400 тисяч євро. 

- 500 000 євро були зібрані дуже швидко. І ось що я маю на увазі, справжня дружба особливо проявляється у важкі часи. І саме тому нам потрібен такий же рівень відданості, - наголосив пан Горн. 

Партнерство Фрайбурга та Львова триває вже понад тридцять років.

Фото Michael Zimberov

Іван Сергієнко