Як відомо, дві судові інстанції, прийняли рішення про відміну вироку Сихівського райсуду Львова, через масштабні фабрикування доказів і фальшування з боку слідства і прокуратури та кричущі процесуальні порушення під час судового процесу.

Професор-нейрохірург, відомий всій Україні своїми рекордами із запам’ятовування та перемогою над комп’ютерною шаховою програмою «Рибка», провів за гратами майже п’ять років, пише Obozrevatel.

Після відміни вироку судова система зайняла глуху оборону – вже другий рік у Львівських судах відверто ігнорують цю справу, не наважуючись поставити крапку в «процесі століття».

Один із авторитетів вітчизняної адвокатури, колишній суддя та екс-заступник міністра юстиції України Микола Шупеня, який нині захищає Андрія Слюсарчука, розкрив для нас деякі «білі плями» справи і поділився враженнями щодо особистості свого підзахисного.

Я підтверджую свою позицію: зміст кримінальної справи і кримінального провадження дають законні підстави стверджувати, що справа відносно Андрія Слюсарчука була створена штучно і базувалась на суцільних фальсифікаціях. На жаль, ЗМІ згодували суспільству набір абсурдної інформації – про «петеушника» і «шахрая». І ніхто не перевірив масу нестиковок, якими рясніла біографічна казка, написана деякими ЗМІ і чомусь охоче підхоплена слідством. Приміром, виникає питання – як може «петеушник» в 1991 році, при радянській ще владі, давати публічні лікувальні сеанси? Цей факт підтверджено публікаціями газет того часу, причому у цих статтях Андрій Слюсарчук представлений саме як дипломований лікар! Скажу більше – саме у період 1990-91 року він був направлений московським медінститутом ім. Пірогова у Чевороноградську районну лікарню львівської області для проходження інтернатури по нейрохірургії. Відомі навіть прізвища керівників його практики – лікар Почтовий і невролог Івлєва, що також підтверджено документами з архівів.  Так от – в публікаціях того часу зауважувалось, що сеанси Андрій Слюсарчук проводить повторно, на прохання громадян, після своїх дуже популярних виступів річної давнини. Тобто встановлено, що як лікар Слюсарчук офіційно виступав вже у 1990-му році!

Ми надали апеляційному суду оригінал такої газети із фото. Я підкреслював, що про платні чи замовні публікації ніхто тоді не чув і уся медіа-сфера контролювалась КДБ. Тож вихід статей, зокрема про лікувальні сеанси, проходив такий контроль, що треба бути дуже наївною людиною, аби уявити собі варіант із «петеушником», що збирає зали людей.

Тобто у 1990 році Андрій Слюсарчук вже офіційно був визнаний як лікар? Це абсолютно протирічить «біографії», яку подавала газета «Експрес», що прославилась цим «викриттям» …

І не тільки це! Усі експресивні волання про могили дітей, про педофілію, про теж навчання в ПТУ – було масованим тиражуванням жахливо брехливої інформації у масштабах, яких Україна не знала ані до «справи Слюсарчука», ані після неї… Тому ми маємо і будемо ставити питання про кримінальну відповідальність журналістів.

Кілька прикладів. Історія із «мамою» Слюсарчука виявилась фейком – жінка, про яку писала газета «Експрес», існувала тільки в уяві журналістки Мартинець. Слідство, попри гаряче бажання, так і не спроміглось її знайти. Версія народження Андрія Слюсарчука в Житомирі також виявилась сфальшованою. Усі записи із пологового будинку і ЗАГСУ, якими оперувало слідство, раптово… зникли! Довідки, які демонструвало обвинувачення, виявились нічим не підтвердженими, сфальшованими. Зараз розслідується кримінальна справа стосовно походження цих папірців, але іде вона, зрозуміло, дуже тяжко…

Загадково зникли документи з архіву ВАКу про перезахист професором Слюсарчуком докторської дисертації. Довідка про їхнє «знищення» є в матеріалах справи. Але ми маємо іншу довідку (під грифом «таємно») – про те, що захист докторської дисертації мав місце у військовій медичній академії в Києві і була створена спеціальна комісія. Факт зникнення матеріалів самого захисту, їхнього знищення – ставить чимало запитань.

Таким чином ситуація із доказами в цій справі унікальна, шокуюча: документи, які могли б підтвердити невинуватість Андрія Слюсарчука, його фах, освіту, біографію, загадково зникали. Натомість такі, що, навпаки, формували образ шахрая – виникали буквально із повітря, причому із ознаками грубого фальшування.

А щодо питання освіти? Воно було ключовим у цьому процесі.

Вершиною кострубатих «доказів» саме і є документи слідства про начебто відсутність у Андрія Слюсарчука медичної освіти. Історія їхнього отримання слідчим Сорокою доволі сумнівна. Він виїжджав за кордон… без санкції Генпрокуратури України, як приватна особа! При тому, що порядок отримання міжнародної правової допомоги є чітко прописаний, у цьому випадку він був проігнорований! Чому? Відповіді немає. При цьому Генеральна прокуратура РФ заперечує, що давала санкцію на дії українського слідчого! Окрім того, Генпрокуратура РФ чітко заявила, що посадові особі медуніверситету, які видавали Андрію Слюсарчуку дублікат диплому, не вчиняли жодних порушень і до відповідальності за них не притягувались. А суду слідством і прокуратурою чомусь було надано не оригінал, а копію папірця, привезеного слідчим. Де йшлось про те, що при видачі дублікату диплому начебто були якісь порушення. Пізніше експертиза чітко заявила що, що даний «документ» не має жодної юридичної сили. Отже з будь-якого боку – «документ» про начебто відсутність у професора медичної освіти також є фейковим. Але він був покладений в основу вироку!

Що ж у цій справі не фейк?

Складне запитання. Мабуть, єдиний реально справжній об’єкт цієї справи – сам професор Андрій Слюсарчук. У феноменальних здібностях і унікальній медичній професійності якого я переконувався і переконуюсь досі. У мене, як і у будь-якої людини, колись були сумніви під враженням від інформації, яку тиражували ЗМІ. Я навіть певний час вагався, чи вступати в цю справу. Ви ж розумієте – його навіть визнали напівосудним за психіатричною експертизою! Скільки публікацій було про його жорстокість, дрімучість, якісь перверзії…

Але при зустрічі я побачив зовсім іншу людину – інтелектуальну, начитану, із шокуючою глибиною мислення! В мене досі немає відповіді на питання – хто і чому кинув просто шалені ресурси на те, щоб знищити цю особистість.

Той Слюсарчук, якого малювали ЗМІ, слідство, прокуратура – є вигаданим жахливим образом і немає нічого спільного із справжнім Андрієм Слюсарчуком!

І ось це шокує – як і навіщо можна було втоптати в багнюку, очорнити, запроторити до тюрми людину, якою насправді Україна мала б пишатись? Зрозуміло, що така доля чомусь переслідувала в історії багатьох видатних, геніальних людей, але ми ж у 21-му сторіччі живемо! Те, що відбулось із професором Слюсарчуком – інквізиція у чистому вигляді.

Ви особисто переконувались у можливостях Андрія Слюсарчука, якими країна буквально захоплювалась до його гри з «Рибкою», після якої почалася серія «розслідувань»?

Звичайно, причому неодноразово. Про його феноменальну пам’ять можна розповідати нескінченно. Про його здібності в шахах також. Я особисто бачив, як він грав у шахи з одним відомим українським гросмейстером. І виграв. У гросмейстера був маленький шок. Знаю й інші аналогічні випадки, про які розповідали люди, які були безпосередніми свідками. Все, що неодноразово показували по телебаченню у свій час, а потім відверто зашельмували, я не раз бачив у своєму кабінеті. Без будь-якої підготовки – цитування тільки но переглянутих книг, яких він не міг бачити раніше. Запам’ятовування фігур на дошці… Шахи є в моєму кабінеті, я сам люблю грати. За пару секунд він запам’ятовує розташування фігур і ніколи не помиляється після їхньої довільної перестановки, точно відтворюючи попереднє розташування фігур… Причому він багато дій робить одночасно – приміром, грає у шахи, запам’ятовує текст книги, аналізує якийсь медичний діагноз… Це справді вражає.

А щодо його лікарського фаху?

Перш, ніж переконатися особисто у його вражаючих знаннях та практичному досвіді в медицині, я мав розмову з двома дуже відомими і авторитетними в Україні людьми. Із зрозумілих причин не можу розкривати їхні особистості, бо існує лікарська таємниця… Це люди, які особисто лікувались у Андрія Тихоновича. Вони одноголосно підтвердили видатні лікарські можливості професора. Одного з них Слюсарчук лікує досі – особисто і всю його  родину. Другий підтвердив мені публічний факт, який був тиражований свого часу в ЗМІ, стосовно його дружини, повідомивши, що саме професор Слюсарчук був фахівцем, який врятував жінку.

Чому ж ці люди мовчали, коли Андрія Слюсарчука шельмували і переслідували?

Я також задавав це питання, і не тільки цим людям. Зустрічався і з багатьма іншими, які підтвердили факт, що в свій час Андрій Тихонович надавав їм дуже професійну, ефективну медичну допомогу. Але у той час усі, з ким зв’язувались захисники Слюсарчука з проханням виступити в суді, елементарно лякались. Адже психологічний тиск був шалений. Вони просто боялись виходити на люди, йти проти сформованої суспільної думки. Переконаний що нині таких людей не треба особливо і шукати. Вони є і готові говорити.

А про його людські якості? Бо, судячи з публікацій, він є, м’яко кажучи, важким у спілкуванні…

Якщо ви маєте на увазі ті байки, які переповідали деякі ЗМІ про Слюсарчука, вимушений повторити ще і ще раз – портрет, де він постає в образі «зарізяки», «петеушника» і нахабного жорстокого афериста, є злочинною вигадкою. Бо насправді Андрій Слюсарчук – дуже глибока, різнобарвна особистість із колом інтересів та знаннями, які притаманні дуже небагатьом. Медична наука, література, психологія, закони мислення і механізми роботи пам’яті – в голові цієї людини вміщується неймовірний обсяг інформації. Якою він завжди готовий ділитися, бо любов до життя, до людей в нього – неймовірна. Він закоханий у свою професію, глибина медичних знань та специфічного лікарського аналізу в нього дійсно унікальні. Я спілкувався з багатьма людьми, які у пошуках порятунку звертались до офіційних «світил» медицини в Україні та за кордоном, і в кінці-кінців дорога їх привела до Андрія Тихоновича. Який виявився для них справжнім рятівником. Коли я спілкувався з безперечними авторитетами у цій галузі – а я маю честь захищати академіків, професорів медицини, – і розповідав, що я пересвідчився в тому що, професор Слюсарчук має позитивні результати у лікуванні багатьох надскладних хвороб (скажімо, він успішно лікує псоріаз, зокрема у дітей), мені не вірили! Говорили – це ж невиліковно! Але я сам – очевидець! Я не просто на очі бачив, – я слухав, дивився, спілкувався з батьками цих дітей. І я розумію, що схеми лікування, які застосовує Андрій Тихонович, нашим «світилам» невідомі і незрозумілі…

У вас є переконання, що ця справа колись отримає правове завершення?

Безумовно. Сподіваюсь, що вже в цьому році ми поставимо крапку. Мені хочеться якнайшвидшого завершення справи, аби відбулось виправдування і суспільна реабілітація унікальної, не побоюся цього слова – геніальної людини, лікаря і вченого. Для того, щоб він міг принести користь Україні, людям. Кожен, хто спілкується з Андрієм Тихоновичем, бачить, скільки через це замовне переслідування було змарновано часу, який мав би бути використаний во благо. Мені також шкода суспільство, державу, адже при такому унікальному таланті ми могли би мати серйозний розвиток і в медичній галузі, і в науці. І такий шанс, між іншим, не втрачений. Бо унікальна людина, на щастя, унікальна в усьому.

Те, як Слюсарчук витримав страшні, без перебільшення, знущання, не зламався, вижив і зберігся – само по собі є випадком майже неможливим.

Була травля, були спроби отруєння, шалений психологічний тиск, постійні приниження, цькування, зрада колишніх друзів, у тому числі високопоставлених… І після такої особистісної трагедії, нині він – успішний і затребуваний лікар, до якого дуже важко потрапити, якого чекають пацієнти не тільки в Україні. Так, він має практику в Європі, дуже успішну.

У цій справі цікавим є ще один феномен. Здається, в процесі було задіяно не один десяток суддів. Невже всі вони не бачили, що відбувається?

Мені, як колишньому судді, важко уявити, як можна було усього цього не помітити. І тут знов маємо згадати, яка потужна пропагандистська кампанія була розгорнута навколо особи професора Слюсарчука.

Думка, агресивно нав’язувана ЗМІ, може впливати на суддів, як і на будь-яку людину. У цій справі дійсно є певний феномен – всі судді в кулуарах, до початку та після судових засідань або у перерві, питають: «Він все-таки доктор чи не доктор?»

Мабуть, в ключовому моменті справи вони хочуть знайти для себе відповідь саме на це ключове запитання. Але ж відповідь – у самій справі! Розумієте, ну не сів кожен суддя, не взяв матеріали справи і не перечитав. Бо там такі очевидні речі, що їх неможливо не бачити. Починаючи з біографічних нестиковок, про які ми говорили… І закінчуючи судово-медичними експертизами, де чорним по білому написано, що операції Слюсарчуком проводились згідно всіх медичних стандартів і відповідних протоколів, на високому професійному рівні. Хірурги, які йому асистували, стверджують, що професор є професійним, талановитим хірургом. Але у висновку – нонсенс: він винен! Бо в нього начебто немає освіти! Звідки про це знає судово-медичний експерт? І чи не знає він, яким чином людина, яка начебто не має освіти, оперує хворого у відповідності із протоколами операцій? Це ж абсурд!

Але я налаштований оптимістично. На шляху Андрія Слюсарчука вже були судді, які приймали досить сміливі рішення. Показовою є масова відмова від слухання справи в різних судах Львова (нині справа перекочувала вже у третій місцевий райсуд). Маса відводів і самовідводів суддів з різних підстав – це свідчення того, що всі бачать, яке рішення треба приймати… Але не всі мають мужність Думаю, що кінець-кінцем знайдеться суддя, який візьме на себе відповідальність, і прийме правове справедливе рішення, поставивши крапку у ганебній справі проти Андрія Слюсарчука.

Хоча насправді про крапку казати рано. Ми вже порушили певні справи і думаю доб’ємся справедливого покарання відносно тих суддів, котрі виносили незаконні рішення щодо Слюсарчука, позбавивши справді унікальну, видатну людину і лікаря років життя, здоров’я, наукових перспектив. Тут іде мова не про помсту, а про відповідальність кожного з нас перед суспільством за те, що ми робимо.