Максимальна явка виборців і пильність спостерігачів як критична необхідність

Виборчий марафон минає. Наступає його найвідповідальніший етап – голосування, підрахунок голосів, встановлення результату. Наразі навіть рано говорити про наступні два тижні і другий тур. Адже істерією і маніпуляціями напередодні першого, суспільство вже привели до стану певної неадекватності.

Люди заздалегідь внутрішньо готові до чергового розчарування, адже передвиборча риторика «топових» кандидатів була вкрай конфліктною та не давала розуміння, бачення перспектив.

Політики ж, начебто не розуміючи можливих трагічних наслідків, заздалегідь впевнено кажуть, що не приймуть результату не на свою користь, адже кампанія як почалася, так і завершується взаємними звинуваченнями у підготовці до підкупу і фальсифікацій.

Ситуація погіршується тим, що певні рухи деяких основних гравців, що мають невичерпний грошовий та потужний адмінресурс, між рядків несли в маси гібридний меседж – «ми усе одно вас обманемо». Суспільству як навмисно втовкмачували у голови відомий сумний жарт Марка Твена: «Якщо б від виборів щось залежало, нам би не дозволили брати в них участь».

У нинішній ситуації цей жарт навіть не сумний – він злий. Адже останніми тижнями ми були свідками багатьох «дивних» речей, що яскраво свідчать про ставлення влади до волевиявлення суспільства.

Як можна розцінити, скажімо, броунівський рух «нової» ЦВК?

Незрозумілі ігрища із кількістю замовлених до друку бюлетенів.

Провалений тендер на придбання архівних боксів на перевезення бюлетенів.

Відсутність відеоспостереження на дільницях.

Стан Реєстру виборців, де, виявляється, рахуються навіть деякі сумновідомі персонажі. Скільки мертвих душ у цьому реєстрі, залишається лише гадати.

Як суспільство має розцінювати таку от «підготовку до чесних виборів»? Як презирливого ляпаса, не менше. І як зайве підтвердження того, що бажання «підкоригувати» результати волевиявлення таки у наявності.

При цьому масштаби дезорієнтації виборців нині є безпрецедентними. Ніколи ще соціологічна наука не падала так низько, обслуговуючи інтереси політиків. Останній тиждень перед днем голосування як відомі, так і «шаражкіни» соціологічні контори як з цепка зірвались, видаючи на гора купу часом взаємовиключних результатів «досліджень громадської думки». Шанси кожного з першої п’ятірки претендентів тасують, як картярську колоду при тому, що в рукавах – безліч краплених карт…

Ці вибори – наочна демонстрація усього негативного у виборчому процесі, що було ретельно збережено владою «реформаторів». І це – дуже повчальний для суспільства процес. Саме старі лукаві правила дозволяють перебувати в «топах» виборів лише тим, у кого є гроші і влада. Решта кандидатів, які б цінності вони не сповідували, які б шляхетні наміри не мали – позбавлені шансу донести свої ідеали до широкого загалу, бо вони не можуть банально купити такої можливості комунікації із виборцем!

Годі дивуватись, що обіцяне нове сучасне виборче законодавство парламент «не встиг» прийняти. Адже сенс «заваленого» Верховною Радою Виборчого кодексу, полягає у рівних можливостях для кандидатів, у відкритті соціальних ліфтів для нових людей і політичних сил.

Урок цих виборів і в тому, що їхній вірогідний результат, нажаль, не несе перспективи зміни політичної культури – пріоритетів і принципів управління державою та системи координат у відносинах між державою і суспільством. Адже завдяки існуючим «правилам»,  шанс бути обраним нині є лише у представників старої політичної «еліти». Для яких олігархічні монополії є священними коровами, а влада розглядається як різновид бізнесу.

Іще один небезпечніший урок полягає в тому, що виборчий процес, у залежності від його результату, може спровокувати ланцюгову реакцію, на яку розраховує головний гібридний терорист Світу – Росія. Нестримні інстинкти нашого політикуму, який захоплюється виборчими технологіями, далекими від чесної конкурентної боротьби, можуть призвести до поганих наслідків.

Політикум має розуміти – цього разу як ніколи раніше, державі потрібен чистий, переконливий результат. Будь-які спроби фальшування призведуть до політично-суспільної реакції, на яку очікує Росія і її посіпаки, яким дана можливість відкрито чимчикувати до Москви і вести «перемовини»!

Отже, вимога свідомого українства у ці дні – чиста гра! Але, зрозуміло, нині це ілюзія, на яку не варто розраховувати.

Тому як виборці, так і учасники виборчого процесу, мають свої відповідальні завдання.

Виборці – попри зневіру і розчарування прийти і свідомо проголосувати за того кандидата, хто є ближчий за духом і принципами. Бажано не через те, що, когось із них соціологія робить «лідером» за будь-яких умов. Бажано – за покликом і переконанням. Ми маємо розуміти, що висока явка є певним запобіжником мухлювання. При сучасному стані Реєстру виборців, коли «голосуватиме» невідома кількість мертвих душ, саме масова явка виборців знівелює «проценти мерців», на які завжди розраховують розпорядники цього адмінресурсу.

Організатори виборів, члени дільничних комісій, якщо розуміють, яку небезпеку нині несуть «заплющені очі», – мають бачити і чути, як ніколи. Адже камер на дільницях немає, бюлетені возитимуть у авоськах, а десь ще є «зайві» бюлетені, які в ту авоську хтось-таки забажає закинути. Закон дає право фіксувати події власними силами і цим треба користатись. Весь арсенал забезпечення чистоти процесу і захисту його результату, якщо влада нехтуватиме цими обов’язками, має бути задіяний свідомими українцями, які залучені до організації виборів.

Так, нам потрібен чесний і прозорий виборчий процес, який однозначно визначить наступного главу держави і не призведе до наслідків, на які очікує ворог.

Але, повторюсь – ці вибори за результатом навряд чи стануть відчутним початком нового етапу, стартом розвитку держави.

Тому ми маємо одразу зосередитись на парламентських виборах: саме вони мають стати пусковим механізмом наступних перетворень. Парламент, який за майже п’ять років не спромігся прийняти навіть закону про мову, який забовтав і поховав Виборчий кодекс, має бути радикально оновлений.

Народну довіру отримають люди і політсили, для яких патріотизм і любов до своєї землі є щирими первинними, а не удаваними цінностями.

Така можливість є цілком реальною. І аби отримати її, нині ми маємо чисто пройти етап президентських виборів.