Пошукова система „Гугл” на введені у її віконце „Крим Дж...” спочатку видає „Джарти”, і тільки потім – „Джанкой”. І хоча Джанкой на нашому сонячному півострові з”явився значно раніше, ніж Василь Георгійович, нині рейтинг останнього – принаймні серед користувачів Інтернету – суттєво переважає місто і залізничний вузол разом взяті. Того, хто ще рік-півтора тому спрогнозував би подібну популярність некримчанина у наших широтах, підняли би на сміх навіть політологи. Не кажучи вже про специфічно песимістичні місцеві еліти.

Втім, популярність, а особливо „варягів”-правителів, буває різною... І кому, як не кримчанам – які за двадцять років незалежності отримали чудову нагоду поспілкуватися з некорінним начальством - це знати?.. Існує ще й третя сторона будь-якого рейтингу: дивіденди політика для, грубо висловлюючись, електорату... Простіше кажучи, від Василя Джарти чекали, що він буде у Криму недовго: заробить (імідж, політичний капітал, земельну ділянку біля Ялти, рахунок з багатьма нулями у банку: потрібне підкреслити) – і піде. А якщо не заробить, то такоже піде, але з образою, що не зрозуміли і не дали розвернутися. Точно так, як було до цього завжди. В іншому випадку – якщо „чужий” покидає півострів не так оперативно, як це хотілося би іншим – ображаються, зазвичай, на нього.

Втім, чи не вперше прості правила гри дали збій. Ні, звичайно, свій пул опонентів у Криму Василь Джарти напрацював. Багато їх чи мало – питання філософське. Перелік звинувачень: від традиційних – „просто не подобається, нехай забирається собі!..” до закидів участі у „чорних” схемах і аж до повного неприйняття нового логотипу автономії – „Крим – перлина світу”. Вважається, що логотип, як і стратегія щодо залучення європейських інвестицій задля перетворення Криму у „другу Анталію” – це дітище Василя Джарти, а він на презентаціях регіону у Лондоні і Брюселі нібито домовився про європейські інвестиції в обсязі 12 мільйонів євро. Його опоненти – з числа як просто не членів команди, так і нових-старих ворогів на кшталт комуністів – стверджують, що задум Джарти, як і його „залізні” домовленості з європейцями – не більше, ніж пусті обіцянки попередників на цьому посту. Щоправда, самого голову Радміну при цьому таки називають „залізним”: господарем, виконавцем чиєїсь волі чи просто продовжувачем певної лінії. Це вже як кому, але однозначно таким, що не йде на порожні компроміси.

І саме тут криється найцікавіший парадокс: неоднорідний, протиречивий, поділений на сфери інтересів, а тому дуже вільнолюбний Крим раптом визнав, що „тверді” методи керування ним з Сімферополя – це радше благо, ніж недолік. А „залізний Джарти” – виявляється, свій! Бо як інакше пояснити той факт, що на місцевих виборах 2010 року Василь Джарти провів у Верховну Раду автономії та місцеві ради рекордну групу своїх однодумців – і тим самим чи не вперше за новітню історію домігся політичної однорідності рад, поклавши край постійним протистоянням? Хоча, ні. Пояснити перемогу на виборах можна завжди. Ось і Джарти звинувачують у використанні адмінресурсу, „каруселях” з бюлетенями тощо. Але чому тоді – якщо кримчан і справді вдалося зігнути через коліно – рейтинг Партії регіонів, яку й уособлює собою Василь Джарти, на півострові не падає, як всюди в Україні, а навпаки, зростає?.. Тим паче, що ці дані – про електоральні симпатії мешканців півострова – плід досліджень столичного Центру Разумкова, який не помічений у надмірних симпатіях ні до „регіоналів” назагал, ні до Джарти особисто.

Звідси виникає питання №1: чому кримчани, які завжди тяжіли до вільних правил гри (Крим – єдиний з українських регіонів, який має автономний статус, і прапор самоврядування тут шанують особливо свято), раптом чи не одностайно визнали „право володіння” за новим на півострові політиком? Пояснень, на мою думку, може бути декілька. Перша їх група: Джарти вирішив де-факто не руйнувати автономію, чого, власне кажучи, від нього очікували, а навпаки, посилювати позиції самоврядування: крок для місцевих еліт безпрограшний. Так, голова Радміну нарешті зробив те, що чекали від власника його крісла двадцять років, - передав на розгляд Верховної Ради України законопроект „Про Раду міністрів АРК”. Також зроблено реальний крок, аби півострів таки пішов „анталійським” шляхом: ще один законопроект – „Про розвиток АРК”, який також знаходиться на розгляді українського парламенту, має врегулювати питання податкових пільг для інвесторів тощо. А оскільки Джарти вважають близьким до Президента Віктора Януковича, йому легше лобіювати ще одну ідею кримчан – створення спеціального комітету Верховної Ради з питань Автономної Республіки Крим. Ідея, звичайно, не нова, мова про неї велася вже давно, але результат може бути досягнуто вперше. А тоді просувати законодавчі ініціативи за межами півострова можна вже буде навіть не маючи прямого входу до робочого кабінету Президента.

Другу групу рішень, які грають на рейтинг „намісника Криму”, можна умовно назвати земельно-публічно-соціальною. Так, нещодавно було ухвалено закон про посилення повноважень Ради міністрів автономії. Головна суть документу – відтепер ухвалення земельних рішень замикається на кримському уряді. А не місцевих радах, як це було досі – коли півострів здригався від небаченого земельного „дерибану” князьків районного рівня. Втім, зараз звинувачення у „дерибані” мають шанс полетіти у бік самого Джарти – адже візує всі питання саме він. Втім, керівник республіканського Радміну має на це контрвідповідь: в АРК відтепер є інші методи, як заволодіти клаптиком землі – окрім незаконних. Йдеться про земельні аукціони. Ідея визрівала рік, і у лютому відбувся перший з них. Ділянку 0,75 га поблизу Гурзуфа стартовою вартістю 207 тис. гривень продали за 707 тисяч, а стартова ціна іншого наділу, площею 2,43 га, зросла з 670 тис. грн. до 2,41 млн. гривень. Зрозуміло, що ці кошти були зовсім не зайвими для бюджету автономії.  І наскільки відомо плануються нові земельні аукціони.

Торік, до речі, Джарти домігся виділенню для Криму рекордної суми з Резервного фонду держбюджету – близько 1 млрд. гривень. В регіоні крок оцінили. Так само, як і публічне питання до Прем”єр-міністра: „Миколо Яновичу, де дешева гречка, яку ви обіцяли?!”. Дорогу і неякісну крупу з Китаю розповсюджували по всій Україні, але так відверто звернутися до Прем”єра зумів (посмів?) лише Джарти.

Як і відремонтувати дороги (лише у Сімферополі торік на цю мету витратили 120 млн. гривень), врятувати від банкрутства „Кримтролейбус” (занесені у Книгу рекордів міжміські маршрути безкоштовно перевозять пільговиків), і - домогтися випуску республіканської позики на 400 млн. грн. Таким чином Крим став єдиним (!) регіоном держави, кому Мінфін одобрив випуск такої позики. Ще 70 млн. гривень витратять на будівництво муніципального зернового елеватора у Гвардійському ємністю 40 тис. тонн, який має стати регулятором на ринку хлібопродуктів і механізмом зниження вартості на соціальні сорти хліба. Також через український Кабмін член команди Віктора Януковича зумів „протягти” програму розвитку Західного Криму – саме той регіон, який і має стати „Анталією”: 100 нових готелів, що приймуть 6 млн. туристів щороку. Відтак, кількість відпочивальників в автономії подвоїться: було 6, очікуємо 12 мільйнів... Роботи почнуться з будівництва доріг – після 2012 року, як тільки вивільняться необхідні бюджетні кошти.

Третій фактор, який в умовах кримських реалій має не менше значення, ніж два попередніх – національно-етнічний. Так, згуртувавши навколо себе сипатиків Партії регіонів, що й становлять основу місцевого електорату, Джарти зумів не зіпсувати стосунки із меджлісом. Каракулева шапка для голови Радміну – найвищий знак поваги та шани у тюркських народів – від голови кримсько-татарського Меджлісу Мустафи Джемільова за виділене місце для будівництва Соборної мечеті у Сімфероплі (після чотирьох років зволікань), втім, не став перешкодою для заяви Василя Джарти, що він не планує узаконювати самозахоплені землі. Але при цьому вважає депортацію цілого народу злочином, який не має виправдання... Але при цьому стверджує: він переконаний, що нині всі громадяни України рівні перед законом – у тому числі й кримські татари...

Іншими словами, особливість Джарти як політика у тому, що він завжди готовий домовлятися, але перебуваючи при цьому у своїй власній системі координат. Що, звичайно, багато кримських (і не тільки) політиків можуть визнати за абсолютне зло. Адже самостійність в ухваленні рішень ображає найбільше. Втім, переконаний, знайдуться й інші, які зможуть визнати, що вони свого часу готувалися очолити виконавчу владу на півострові, а тому задумували подібні ідеї, складали план реформ, і сьогодні щиро радий, що їх змогли реалізувати. Навіть якщо це зробили не вони самі.  

Але найцікавіше у цій ситуації навіть не загроза сильної руки, про яку ще донедавна так багато говорили у суспільстві. Найцікавішою є модель. Тобто, модель регіону, який встиг втомитися від обіцянок. Регіону, про який всі забули, але який заслуговує, аби у нього вкладали, і щоби з нього намагалися не тільки мати зиск. Підбивати підсумки роботи нового керівництва автономії сьогодні ще завчасно. Пройде ще 3-5 років, й історія розставить все по своїх місцях. І не тільки все, але і всіх.  

Народний депутат України

IV та V скликань                                                     Володимир Шкляр