За збереження існуючого в Україні останні 30 років суспільно-політичного порядку, те повоєнне майбутнє, що базується на завойованих армією і народом переможних позиціях, опиниться під загрозою нівелювання.

Как пише "ПІК", нині, коли на Сході України точиться запекла битва між світом і темрявою, а руські ракети кожного дня обирають собі чергових рандомних жертв серед дітей, жінок і старих в мирних українських містах, ми, попри щоденні жах і втрати, все частіше думаємо про той день, коли гармати змовкнуть. Коли недобиті залишки нацистської орди 21-го століття заповзуть у свій Мордор, – на сотні років проклятий і Україною, і всією людською цивілізацією, – ізольований від Світу і огороджений муром ненависті та презирства.

Коли настане цей благословенний день, – українці поглянуть навколо і жахнуться від тої страшної кривавої ціни, яку вони, саме вони заплатили за те, щоб морок «руського міра» був знесилений і загнаний туди, звідки не зможе загрожувати всьому демократичному світові.

Це буде водночас піднесена і трагічна мить. Радість перемоги і водночас усвідомлення того, що вже ніколи життя не повернеться у часи, коли ті, хто не пережив нашестя орків, були ще живі – мріяли, любили, працювали, планували…

Ми подумки наближуємо цей момент кожної миті… І намагаємось уявити головне – що нас, – країну, державу, суспільство – очікує за цією часовою межею. Але зрозумілим є одне – це будуть дуже непрості місяці і роки.

Цей стан описав сучасний британський письменник Рідіан Брук у романі із назвою, яка нині примушує серце прискорено битись – «Після війни». Цей сюжет відомий за голлівудською стрічкою «Наслідки». Але саме книга є цінною, адже містить описи станів, які неможливо передати кінематографічною мовою. Нині вражає своєю стислою ємністю такий фрагмент:

«Люди йшли мовчки, але над руїнами точно зависла примара жахливого шуму. Немов невідома і безжальна сила розмітала це місто, залишивши лише окремі шматочки колишнього світу, з яких треба було відтворити світ, якого більше немає. Stunde Null. Година нуль. Ці люди починали з білого листа, на порожньому місці».

І хоча у романі мова йде про стан переможеної країни – Німеччини після закінчення Другої світової війни, – на моє глибоке переконання, «Година нуль» є часом, який доводиться переживати і переможцям. Тим більше у випадку із Україною. Поза сумнівами, вона переможе.  Але війна йде на нашій території і саме Україна зазнає небаченої для сучасного світу руйнації. І це саме Україна, а не фашистська росія, втрачає не тільки своїх воїнів, а й десятки тисяч мирного населення.

Тому Stunde Null – це, безперечно, про нас, українців. І це наш майбутній жах усвідомлення ціни, але і… шанс! Саме так – нова унікальна історична можливість. Яку Україна просто не має права втратити, як колись вже профукала стартові можливості на початку 90-х.

Тоді ми отримали державність, Незалежність. Свою Конституцію і владні інституції. Але віддали державну владу в руки колишніх партійних секретарів і «червоних директорів». Які сконструювали Україну як кланово-олігархічну державу із сировинно-орієнтованою економікою. З підпорядкованою олігархії політичною, інформаційною, правовою системами. А подолати цю порочну систему Україна не могла через слабку національну єдність, адже частина владних «еліт», залежних від олігархії, постійно підривала суспільство ворожими провокаціями – мовними, світоглядними, культурними… Навіть церковними.

І, як би не змінювалась влада, – такий ганебний стан був непорушним, супроводжуючи життя і спроби розвитку української держави. В результаті Україна поступово втратила зовнішньополітичний авторитет, інвестиційну привабливість, навіть отримала ганебний імідж європейської корупційної Мекки…

І от нині здається, що перемога України у війні, яка шокувала Світ, може «обнулити» ці змарновані десятиріччя! Створить той самий Stunde Null – годину, з якої почнеться відлік нового часу історичного існування держави.

І дійсно – не дивлячись на руїну, стартові умови будуть значно переконливішими за попередній шанс тридцятирічної давнини.

Уявимо – чим буде Україна після остаточної перемоги над росією.

Це держава, що користується захопленням і повагою усього Світу. Народ, який захистив демократичні цінності від навали автократії.

Держава, яка може стати активним учасником, якщо не стрижнем конструювання нового світопорядку, нової системи безпеки. Повноправний геополітичний гравець, авторитетний і потужний.

Держава, яка, без сумніву, стане членом і ЄС, і, за бажання, НАТО.

Держава із досвідченою, мотивованою, героїчною, добре озброєною армією. Без сумнівів, найпотужніші збройні сили в Європі.

Держава, яку буде відбудовувати після війни весь демократичний Світ – допомагаючи грошима, інвестиціями, технологіями.

І найголовніше: держава із унікально консолідованою політичною нацією (путін це зробив!).

Тобто. «Година нуль» України позбавляє її багатьох колишніх вад – зовнішньополітичної об’єктності, внутрішньополітичної хиткості, військової слабкості, недовіри економічних і політичних партнерів…

Але. В переліку цих переконливих позитивних елементів «Години нуль» є стратегічні білі плями. Хоча насправді вони чорні, бо мають перспективу зруйнувати всі вищенаведені позиції, завойовані кров’ю ЗСУ і самопожертвою народу – в буквальному сенсі.

Питання нині в тому, наскільки швидко і рішуче розпочне Україна у цей визначний момент процес демонтажу головного свого внутрішнього ворога – олігархічно-кланової економічно-політичної системи управління? Зрозуміло, що за збереження існуючого останні 30 років порядку, те майбутнє, що базується на завойованих армією і народом переможних позиціях, опиниться під загрозою нівелювання. Це нині виглядає аксіомою і для народу, і для влади.

І неважко передбачити, що ця робота багато в чому, буде не менш значущою, ніж перемога на полі бою над московитами.

Тут все просто. Коли б не настав день української перемоги – через місяць або рік – країна розпочне процес відбудови і відновлення. Це період, коли суспільство після втрат воєнного часу, приречене пережити ще й роки безробіття і безгрошів’я. І воно переживе, якщо буде бачити, що життя налагоджується за новими, чесними правилами, про які багато хто мріяв ще до війни.

Але ж  правила встановлюють люди, яким волею долі випало таке політичне та інституційне право. І якщо це будуть ті самі люди, які пиляли бюджети на «великому будівництві» до війни, або лихоманливо граються у відміни-повернення акцизів-податків з початку війни чи пишуть в цей час суперактуальні законопроекти про відповідальність за «образу правоохоронців» – щось підказує, що швидкість і вартість відбудови країни опиниться під великим питанням.

Це побоювання, власне, підтверджується. Адже вже зараз, коли поле бою заливається кров’ю захисників України, дехто з особливо стурбованих провокує дискусію – хто буде освоювати гроші на відбудову? Натякаючи на власні бажання запустити руки у майбутні грошові потоки «Плану Маршала для України».

Отут час нагадати про ще одну перевагу нинішньої «Години нуль»: сьогодні Україна має безперечного лідера, який користується небаченою підтримкою. Тому президент Володимир Зеленський також має історичний шанс «обнулити» певну неоднозначність свого довоєнного правління і ефективно використати «Годину нуль» для України – з урахуванням феноменального рівня підтримки суспільства, який нині спостерігається. Адже з моменту вторгнення орків він перетворився на символ української мужності і незламного духу, гідно представляючи державу в парламентах світу і формуючи потужну міжнародну антипутінську коаліцію.

Такого соціально-політичного трампліну цілком достатньо, аби в «Годину нуль» відмовити олігархам у можливості визначати в подальшому економічні і політичні вектори руху держави. Для цього не потрібні напівміри у вигляді «антиолігархічних» законів, адже існують «закони воєнного часу» – необхідно просто позбутись лобістів, що представляють інтереси фігурантів українського списку Форбс. Легіон яких традиційно імплантовано на всіх щаблях державної влади. Адже саме їхня діяльність на користь збереження олігархічних монополій, примноження статків володарів «заводів, газет, пароходів» через впливи на законодавчу, виконавчу і судову влади, через сприяння корупції, може звести нанівець все, на що українці сподіваються в очікуванні «Години нуль».

Звичайно, в такому разі можна сподіватись на те, що інвестиції і економічні вливання партнерів будуть використані не тільки для відбудовування, а й для індустріальної модернізації країни. Побудови сучасної економічної моделі, не зацикленої лише на постачанні в Європу зерна, лісу, металу, руд і робочих рук (що, знов-таки, є стихією олігархії)?

«Година нуль», між іншим, має ще одну вагому перевагу – можливість сформувати законодавчу і виконавчу владу, яка «витягне» такі серйозні виклики повоєнного періоду. Скажімо, після війни парламент легко буде очистити і від олігархічних лобістів, і від випадкових політичних неофітів. Адже суспільство чітко визначилось, кого більше не має бути в політикумі: прокремлівські партії здохли, шанси довоєнної опозиції мізерні, а час для випадкових фотографів або телеведучих  у ролі Народних депутатів не самий вдалий… Отже момент для формування парламенту і уряду, свідомих своєї історичної місії, спроможних діяти в умовах «Години нуль» є  найсприятливішим!

Коли прийде Stunde Null – і влада, і суспільство мають бути готові до такої роботи.

Цього разу Україна не має права втратити шанс. Бо він завойований кров’ю кращих.

Андрій СЛЮСАРЧУК, доктор медичних наук, професор-нейрохірург