Про це пише у своєму блозі "Час сильних лідерів" експерт з питань безпеки Андрій Бондаренко.

Він зауважує що в країнах, які постійно перебувають під впливом безпекових загроз і воєнних дій, великі надії громадянами покладаються саме на військових – не лише, як на захисників, а й як на суспільно-політичних діячів.

На думку експерта, в переламні періоди історії ефективними ставали лідери з реальним бойовим досвідом, які мають унікальні фаховіх знання, навичкі і зв’язки. Політична еліта мирного часу в умовах безпекових викликів продовжує перейматися внутрішніми протистояннями та не має належного бачення системних дій, які потрібно запроваджувати негайно, не розтринькуючи час на політичні ток-шоу. Олександр Македонський, Ярослав Мудрий, Наполеон, генерал де Голль, Вінстон Черчилль, Ататюрк – всі вони спочатку проявили себе як воїни та полководці, а лише згодом як державники, яких поважали у світі.

Серед сучасних політиків передусім на думку спадає приклад Ізраїлю, в якому головний політичний пул країни сформували саме учасники бойових дій.

Запит українського суспільства на політиків з військового середовища підтверджують і соціологічні дослідження. В рейтингу довіри Збройні Сили України традиційно займають першу сходинку. Багато респондентів наводять Армію як приклад чи не єдиної державної структури за яку "не соромно". Нещодавня операції з евакуації іноземних громадян із Афганістану, про яку з захопленням повідомляли світові медіа, додала українським воїнам популярності не лише на батьківщині, а й в усьому світі.

Представники безпекового блоку в українській політиці – явище не нове. До становлення оборонно-безпекового сектору доби Незалежності долучилися такі особистості як академік Володимир Горбулін та покійний генерал Євген Марчук. Військовий бекграунд бачимо в колишнього лідера "Громадянської позиції", полковника Анатолія Гриценка чи колишнього голову СБУ Ігоря Смешка, щоправда останні не проявили себе у протидії російській агресії та не вийшли за межі парадигми "старої" політики.

Постмайданна епоха привела у в політику багатьох представників силового блоку держави.

Серед народних депутатів бачимо "кіборга" Романа Костенка та генерал-лейтенанта Михайла Забродського. Медійно впізнаваними стали колишній командувач ССО Ігор Луньов та колишній керівник СЗР Валерій Кондратюк. В інформаційному полі активно з’являються головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, начальник Генштабу Сергій Корнійчук, начальник Головного управління розвідки МОУ Кирило Буданов.

Андрій Бондаренко наголошує, що "на зміну паркетним радянським генералам приходить покоління бойових офіцерів з безцінним досвідом війни за Незалежність, з інноваційними знаннями та новими аналітичними підходами. Ці люди професійно сформувались під час новітньої російської агресії. І співпраця із західними союзниками та сприйняття Росії, як ворога, для них є базовими речами".

Українське суспільство переживає нелегкі часи. Спецоперації ворога мають на меті підірвати довіру до української держави, до політиків, моральних авторитетів, військових лідерів і командирів, посіяти страх, зневіру, почуття тривоги та приреченості. Все це змушує суспільство шукати собі сильних лідерів із військовим досвідом. На противагу цьому запиту проти представників військового середовища регулярно проводяться інформаційні операції, щоб максимально дискредитувати їх в очах громадськості. Прикро що організаторами таких медіавійн часто є вітчизняні політики, які переймаються не безпекою держави, а появою потужних конкурентів в політикумі.

Підсумовуючи, Бондаренко стверджує що українські військові мають всі шанси на успіх в політиці. Вони мають довіру українського суспільства та авторитет у міжнародних партнерів. Вони сприймаються як нове покоління українських силовиків для яких "гідність" та "честь" – не порожні слова. Вони мають бойовий досвід і здатні перезавантажити нашу політику, покласти край постійній корупційній метушні та скандалам, із яких не вилазить стара політична еліта.