Експерти масово заговорили про спроби «розкачати вулицю» після того, як СБУ затримала банду радикалів з Нацкорпусу, котра шантажувала бізнесменів у Харкові. І це, здається, якраз той випадок, коли реальність підтверджує крилату фразу про «патріотизм, як останній прихисток негідників», пише from.ua.

Бо Нацкорпус говорить про «тиск на патріотів», але забуває про одну важливу річ: існує велика різниця між політичними переслідуваннями і затриманням банди, що займається рейдерством і вимаганням грошей. Тим більше, доказів цьому – достатньо.

«Інтелігенті діалоги», оприлюднені СБУ, не залишають сумнівів, що таких «героїв» у лавах Нацкорпусу – достатньо. І всі ці розмови про «перевезти труп» і «якщо не будеш платити бабки, тебе похоронять» – далеко не перша кримінальна справа, і мабуть, не остання.

Бо якщо згадати весь шлейф, з якого складається минуле добробату «Азов» і народженої з нього партії, то там давно не залишилося нічого білого і пухнастого.

Ще на початку своєї «бойової» діяльності учасники «Азову» та Нацкорпусу встигли засвітитися у багатьох злочинах. Власне, ще тоді стало зрозуміло, що під прикриттям патріотичного руху збираються не лише чесні і свідомі люди, а й босота. І очевидно, що вона спробує на цьому заробляти. І тут 2 варіанти: продавати свої послуги впливовим політикам або шантажувати місцевий бізнес. У кожному регіоні псевдопатріоти скористалися цим капіталом по-своєму чи й поєднали приємне з корисним.

Наприклад, навесні 2016 року на Запоріжжі було затримано «ювелірну банду», яка здійснювала напади на банки та ювелірів. А пізніше влітку – ще одну банду, що готувала напад на інкасаторську машину. В обох випадках учасниками цих злочинних груп були й «азовці». 

У 2018 році чергова озброєна банда діяла вже в Києва та області. Вгадайте, з кого вона складалася і чим займалася? Двоє білорусів, росіянин і п’ятеро українців, більшість з яких були учасниками чи волонтерами «Азовського руху». І до речі, працювали вони у гарній компанії – у банду входив кримінальний авторитет «Крисак» з близького оточення Віктора Януковича, який під час Революції Гідності возив тітушок на Майдан.

Тож можна зрозуміти, чому банда «воювала» у Києві, а не на Донбасі. Тут можна було рейдерити бізнес, обстрілювати «Київміськбуд», палити вночі дорогі машини та збувати РПГ, привезені з АТО.

І до речі, штурм «Азовом» офісу «Київміськбуду» на Печерську експерти відкрито називали банальним вибиванням грошей з забудовника, рейдерською атакою та спробою «віджати» бізнес.

 
Але найбільш прикре у цій історії те, що до реального строку засудили тільки одного учасника – білоруса Івана Марчука. Та й тому дали пом’якшений термін: 3 роки 1 місяць без конфіскації. А звинувачення по іншим учасникам банди досі «буксує» у Дарницькому райсуді. 

За даними правоохоронців, гальмують ці справи колишні підлеглі та соратники Петра Порошенка. Зокрема, тодішні есбуешники Віктор Кононенко і Данило Доценко, екснардеп Артур Палатний. За даними наших джерел у правоохоронних органах, саме Кононенко був головним куратором «патріотів» від спецслужби. Тож цілком зрозуміло, чому досі іде затягування справ у судах.

Більше того, правоохоронці відслідкували, що близьким контактом до київської банди є Дмитро Іванов, один із лідерів організації «Традиція і порядок». Яка вже «за традицією» теж займається вибиванням грошей із забудовників. Для Києва це вигідний бізнес. Такі «активісти» можуть непогано заробити навіть на тих земельних майданчиках, де все чисто і немає підстав для реальних протестів.

На фоні усіх цих кримінальних справ вже дріб’язково навіть згадувати, що у жовтні 2018 року київську банду з членів Нацкорпусу затримали під час закупки чергових РПГ. А при обшуках знайшли не просто зброю, набої, підроблені посвідчення поліції та журналістів, неонацистську атрибутику, а ще й 9 кг «трави».
    

І таких прикладів – безліч, перераховувати їх можна безкінечно. Та сам «Нацкорпус» їх не помічає, а фігуранти наведених кримінальних справ роздають інтерв’ю ЗМІ та збирають мітинги «проти утисків». Як бачимо, прикриватися патріотизмом в Україні доволі вигідно і прибутково.

Ігор Марченко