Українська політика – вона особлива. Особлива у своїх недалекоглядності, відсутності бодай якихось перспектив та чудернацькій безсмертній системності. На жаль, це продовжується із року в рік. Навіть у нинішньому, 2021-му.

Узимку, проїздивши ділянкою траси між Борисполем та Києвом, голова обертом йшла від десятків ввічливих та красивих людей. Невідомих нікому людей, котрі із чим тільки не вітали місцевий народ – з усіма святами, і релігійними і державними, і просто з тим, що "я такий красівий".

Різкий дисонанс наступав після в’їзду до столиці – більшість білбордів порожні. Так, поодинокі акції від торгівельний мереж та забудовників. Що ж не так із Борисполем? Відповідь проста. Перевибори міського голови Борисполя. Кампанія скінчилися, білборди спорожніли. Ніхто нікого ні з чим не вітає, де ті люди, ніхто не знає, і чи надовго вони зникли з поля зору – невідомо.

Аналогічна ситуація на трасі Бориспіль-Запоріжжя в межах Черкаської області, а також автодороги Золотоноша-Сміла. Повне затишшя протягом декількох місяців, а ось зараз медійникам, поліграфістам та поклейникам просто вгору нема коли глянути. Що ж трапилось? Правильно. Перевибори до Верховної ради на 197 виборчому окрузі.

І тут-но й почався черговий парад популізму. Тільки-но виявилося, що чинний нардеп йде у губернатори, відразу у двох політиків з’явилися бабусі у Канівському районі. Згадали онучки, мабуть. Хтось книжку в темпі написав, помпезно розносячи по сільських бібліотеках. Але це дрібниці. Більше всіх традиційно переплюнув потенційних опонентів вже екс-народний депутат Владислав Голуб.

Два роки після виборів політик був "у засаді", ніхто про нього не чув. Напевне, образився на електорат. Навіть про те, що він очолює ще досі обласну Федерацію футболу. Кликали-кликали спортивні функціонери свого вождя на засідання – нема, пропав. Ну хоча й зрозуміло.

Одна річ, коли тебе задля зайвого голосу штовхає на посаду колега-депутат, керівник УАФ та голова бюджетного комітету Павелко (окрема історія, про ті схеми можна в інтернеті знайти чимало). І ось диво. З’явився, не минуло й двох років. І на засідання Федерації ходить, і у фан-зону приїздить, і футболісту Довбику звання почесного громадянина давайте дамо. Переживає людина, турбується.

І не тільки спортом опікується. Освіта, наприклад. Не секрет, що в Україні зараз закривається багато шкіл. Десь обґрунтовано, десь ні. Але хіба це важливо для політичних гастролей? Переживати треба ж тільки за школи у межах свого потенційного округу. Приклад – навчальний заклад у Шабельниках (40 учнів на 40 осіб персоналу). От нікому не було до неї діла – закривають, то закривають. Жоден політик, жоден громадський діяч не промовив ні слова. Тим більше зрозуміло, що Піщанська громада не має наміру ліквідовувати школу – просто знизити ступінь, нормальна практика. Але ж кому цікаво?

Ми – потенційні кандидати, нам треба всіх обливати брудом, не пояснюючи громаді, звідки брати гроші і як краще оптимізувати ці витрати, що було ліпше всім. Питання: якби виборів не було, ті, хто зараз один поперед одного опікуються та переживають, точно відвідали б фан-зону? Точно б переживали за школи? І точно згадали про бабусь на всі соціальні мережі? Щодо перспектив. Наприклад, той самий Голуб. Людина, яка вміє працювати й перемагати тільки тоді, коли його підтримує чинна влада і він - явний фаворит. Навіть коли на людину працював весь апарат у 2014-му, перемогла вона лише з мінімальним відривом. Та й таке, лише завдяки скандалу з трьома Даценками у бюлетенях. І чим менші села, більша перевага, бо на ті села у Леоніда Даценка просто не вистачило людей. Вибори ж 2019-го року показали все наочно. Рудик, який змагався із провладним кандидатом, виграв, Яценко – теж, Нечипоренко – мінімально поступився. А тут так на 197-му - нищівна поразка. Тому працювати реально треба, а не картинками. Працювати, а не "сприяти".

А якщо з’явиться достойний конкурент? Є сумніви. Якщо кандидат від влади працюватиме системно та серйозно? Шансів нема. І от тоді 1 листопада побачимо – де ж наші "рятівники".

Ігор Слісарчук, Bagnet.org