Чоловіки та жінки у військових строях, синьо-жовті та чорно-червоні прапори, квіти й короткі розповіді про те, яким запам’ятали українці британського громадянина, який любив Україну і загинув за неї.

Пітер Фуше з позивним «Хаста Ла Віста» був бойовим медиком і займався евакуацією важкопоранених у боях та цивільних. За час самовідданої служби він врятував понад 200 українських військових.

Сказати слова вдячності сміливому добровольцю і справжньому християнину приїхали військові ЗСУ з 67 окремої бригади, пожежник з Харкова, волонтери з Лондона, медики з Миколаєва і ще чимало людей, які пройшли з Пітером Фуше дорогами визвольної російсько-української війни.

«Після деокупації Чернігівщини ми з Пітером виїхали по селах області з гуманітарною місією. Це був час, коли ворожа техніка на полях ще димілась… Тоді ми нагодували сотні людей, які ще ховались у підвалах», — розповів побратим Фуше Олег.

Саме під час четвертої місії на схід України він зізнався Олегові, що вирішив залишитись в Україні:

«Все рідше він повертався до Києва, все більше часу проводив на сході. Ми підтримували його. Він заснував благодійний фонд присвячений українському військовому Кості. Він зібрав навколо себе людей, які допомагали рятувати українців», — поділився спогадами друг-українець Пітера «Хаста Ла Віста».

 

Побратим згадав, що під час жорстокого обстрілу Краматорська Пітер був у місті й допомагав рятувати поранених, а коли треба було допомагати військовим — він вивозив хлопців.

«Він вважав себе українцем і дуже пишався нашими військовими, які дають відсіч ворогові», — розповів Олег.

Кохана Пітера Фуше, українка Галина, розповіла, що отримала за тиждень тисячі повідомлень за час, коли люди дізнались про його загибель.

«Він казав, що він мій Захисник тут. Його любов до Бога і моя любов до Бога зробить так, що він буде моїм Захисником навіки. Щодня він починав молитвою і просив Бога, щоб він направляв його на правильний шлях і посилав йому хороших людей поруч. І одне і друге відбувалось щодня. Бог йшов йому на зустріч на кожному кроці», — розповіла Галина.

Володимир, який служить начальником караулу третьої рятувальної бригади пожежної частини у Харкові, розповів, що він є сином рятувальника, який загинув на пожежі під час російського обстрілу.

Історія цієї родини вразила увесь світ і облетіла сторінки тисяч ЗМІ.

«У перші дні війни Піт просив у мене синій маяк для свого авто, бо так він міг швидше пересуватись і надавати допомогу, як медик. А 4 квітня загинув мій батько і з того дня Піт мені його замінив. Він писав мені, дзвонив, приїздив. Він був настільки світлою людиною! Ми запропонували йому ремонтувати автівки з його проєкту, які він привозив для військових. І сьогодні я займаюсь цим і допомагаю.

Я йому вдячний за ту Всесвітню впевненість, яку він вселив у мене!» — розповів про Піта Володимир.

«Пітер часто приїздив у підрозділ 67 бригади. Багато допомагав і багато зробив для нас корисного. Минулого року він був в гостях у мене в родині. Ми підтримували з ним дружні стосунки. Він настільки любив Україну, наскільки її може любити справжній українець», — розповів військовий, який заплакав і не зміг говорити далі.

Кожна історія, розказана бійцями про Пітера Фуше може бути вписана у підручники історії. Адже він допомагав у тих місцях, де вирішується хід війни.

«Ми познайомились у Серебрянському лісі під Кремінною», — згадав військовий з 67 ОБР. І всі зрозуміли, у яких найважчих боях Пітер допомагав евакуйовувати поранених.

«Він вивозив наших хлопців і надавав їм медичну допомогу. Він неодноразово допомагав ще до того, як вирішив вступити до ЗСУ саме до третього механізованого підрозділу 67 бригади. Дякую, Пітере, нам тебе дуже сильно не вистачатиме!» — звернувся до загиблого Захисника боєць з його бригади.

Ольга-Вікторія розповіла, що Піт прийшов до волонтерського клубу українців у Лондоні, щоб їхати до України. Він не мав навичок військового, тож він поїхав «у нікуди», його не можна було відмовити. Після кількох місяців він повернувся справжнім українцем.

«Щоб поїхати на схід України, він пішов працювати у Британії, заробив гроші, купив авто і все, що треба було для побратимів. Його 87-річна мама його дуже підтримувала і приїздила сюди, у Харків», — розповіла Ольга-Вікторія.

 

 

Пітера Фуше відспівували у костьолі у Києві та поховали в Україні.

На Майдані йому дякували за сміливість у бою і за велику віру у Перемогу.

Дякуємо, друже Пітере!

 

 

 

 

«Вечірній Київ» писав про те, що у столиці попрощались з німкенею, яка приїхала працювати медиком у війську на фронті.

Підготувала: Ніна Петрович