Фото: FILM.UA Group/кадр з фільму «Ціна правди

За час повномасштабного вторгнення в столиці не стало багатьох назв вулиць і провулків, які мии успадкували від наших ворогів. Дійшла черга до вулиці Сім’ї Хохлових у Шевченківському районі, серед варіантів щодо перейменування найбільшу кількість, а саме 6 714 голосів, набрала пропозиція на честь британського журналіста Ґарета Джонса, який народився 13 серпня в місті Баррі в Уельсі. Його батько, Мейджор Едгар Джонс був директором місцевої школи для хлопчиків.

А Віктор та Олександра Хохлови радянські підпільники часів німецької окупації Києва, чия диверсійна діяльність була здебільшого міфологізована радянською пропагандою, тож експертна комісія порекомендувала включити вулицю Сім’ї Хохлових до переліку міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її сателітами.

Отож, після того, як вулицю назвали іменем відомого журналіста, про якого знято фільм, познайомимося х його життєвим шляхом: його мати у молоді роки приїхала з Уельсу до України, щоб працювати гувернанткою Артура Г’юза — одного з синів Джона Г’юза (Юза), засновника міста Донецьк (Юзівка).

На початку XX століття, Енні також стала активною учасницею руху суфражисток, які активно боролися за надання жінкам виборчого права. Перша зустріч їхніх прихильників в південному Уельсі відбулася саме в будинку родини Джонс.

До 7 років мати навчала Ґарета вдома, згодом він вчився у школі, де працював його батько. Після завершення навчання хлопець продовжує освіту в Абериствітському коледжі, звідти вступає до Страсбурзького університету (1923—1925 роки), і нарешті до Триніті-коледжу в Кембриджі (1926—1929 роки).

Освіту майбутній журналіст завершив з відзнакою, вільно володів п’ятьма мовами, окрім рідної англійської та валлійської, Ґарет опанував німецьку, французьку та російську мови.

У цей час молодий чоловік активно подорожував Європою та Сполученими Штатами. А вже за деякий час він зробив перспективну кар’єру в журналістиці та політиці.

У січні 1930 року Ґарет почав працювати радником із закордонних справ колишнього прем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа.

Влітку 1931 року він здійснив поїздку Радянським Союзом разом з Хайнцем II, членом династії продовольчих компаній, і написав щоденник, у якому, ймовірно, вперше використано слово «голодувати» у зв’язку з колективізацією радянського сільського господарства.

У 1932 році Джонс повернувся до роботи у Девіда Ллойд Джорджа, допомагаючи йому писати мемуари про Першу світову війну. А вже в лютому 1933-го, він стає першим іноземним журналістом, якому вдалося взяти інтерв’ю у нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера.

На початку березня 1933 року, 27-річний британський журналіст Ґарет Джонс поїхав до СРСР, щоб взяти інтерв’ю у Йосипа Сталіна. Це була його третя та остання подорож журналіста до країни рад, де він став очевидцем трагедії Голодомору.

Свої враження від тих подій журналіст втілює у статті, опублікованої в англомовних виданнях з усього світу.

Найвідоміша цитата з цієї статті свідчила:

«Я пройшов по селах та 12 колгоспах. Усюди лунав крик: «Хліба немає! Ми вмираємо».

За словами автора, цей моторошний крик лунав з різних кінців радянського союзу: з Поволжя, Сибіру, Білорусі, північного Кавказу та Середньої Азії.

«У поїзді один комуніст заперечував мені, що був голод. Я жбурнув у плювальницю шматок хліба, який їв із власного запасу. Селянин-попутник виловив його і жадібно з’їв. Я кинув у плювальницю апельсинову кірку, і чоловік знову схопив її та з’їв. Комуніст затих», — пише Ґарет Джонс.

Також кореспондент згадує, як ночував у селі, де раніше було 200 волів, а тепер шість.

«Селяни харчувалися кормом для худоби, і залишався лише місячний запас. Мені сказали, що багато хто вже помер від голоду. Двоє солдатів прийшли, щоб заарештувати злодія. Вони застерігали мене від нічних поїздок, тому що там було надто багато голодних людей. «Ми чекаємо на смерть» — було моїм привітанням, але, бачите, у нас все ще є корм для худоби. Ідіть далі на південь. Там нічого в них немає. У багатьох будинках вже немає мертвих людей…”- згадував свою зустріч журналіст.

За розповідь про те, як жахлива трагедія Голодомору забрала життя мільйонів людей у радянському союзі у 1930-х роках, на журналіста влаштували полювання спецслужб, організованих з москви.

31 березня газета «New York Times» опублікувала статтю його колеги та радянського прихильника Волтера Дюранті під заголовком «Росія голодна, але не голодує».

Однак невдовзі Ґарет Джонс оприлюднює різке спростування слів свого колеги, що виправдовував сталінську політику.

Кульмінацією цих подій стає особистий лист комісара закордонних справ країни рад, Максима Литвинова, в якому той поінформував журналіста про заборону в’їзду до СРСР.

На думку багатьох біографів журналіста, ці події стають початком замовної кампанії проти нього з боку симпатиків СРСР, тож невдовзі молодий та перспективний журналіст стає вигнанцем серед колег, включно з колишнім роботодавцем Девідом Ллойдом-Джорджем.

Наприкінці 1934 року, журналіст залишає Велику Британію, вирушаючи у всесвітнє турне. У грудні, виступаючи в американському Інституті світових справ, Ґарет Джонс звинуватив СРСР у примусовому переселенні 5 мільйонів «кулаків», яке назвав «однією з найбрутальніших подій в історії Європи».

Також на замовлення американського медіамагната Рендольфа Герста, журналіст пише ряд статей, викриваючи злочинність політики радянського комуністичного режиму.

У серпні 1935 року Ґарет Джонс разом з німецьким колегою Гербертом Мюллером вирушають до Північного Китаю, де британця вбили за нез’ясованих обставин.

За офіційною версією, кореспонденти потрапили до полону місцевих бандитів, де німця та інших учасників експедиції відпустили за два дні, а Ґарета Джонса невдовзі застрелили напередодні свого 30-річчя.

Переважна більшість дослідників стверджують, що журналіст був вбитий агентами НКВС у рамках «акції відплати», однак існують і інші альтернативні версії цього загадкового вбивства.

Колишній роботодавець журналіста, Девід Ллойд Джордж стверджував, що Ґарета вбили тому, що «він занадто багато знав».

Сьогодні колишній репортер Western Mail, який свого часу став викривачем Голодомору в СРСР, що забрав близько 10 мільйонів людей, вважається одним із найбільших «очевидців правди» у світовій журналістиці.

Також його свідчення використовуються українською стороною в офіційному визнанні Голодомору — геноцидом українського народу.

У листопаді 2008 року Президент України Віктор Ющенко посмертно вшанував Ґарета Джонса, нагородивши його орденом «За заслуги».

Того ж року про долю британського журналіста зняв свою документальну стрічку «Живі» режисер Сергій Буковський. Прем’єра відбулася в Україні 21 листопада 2008 року в дні 75-х роковин Голодомору.

У 2019 році на Міжнародному кінофестивалі Berlinale відбулась світова прем’єра художнього біографічного фільму польської режисерки Агнєшки Голланд «Ціна правди» (у міжнародному прокаті — «Містер Джонс»), який розповідає про подорож Гарета Джонса Україною та байдужість західних країн до його повідомлень про цю трагедію.

Повідомили: Ніна Петрович