Сучасний світ упевнено перейшов  у XXI ст., забувши наслідки пандемій минулих років (Іспанського​ грипу – штамм H1N1 та Азіатського – штамм H2N2), але знову стикнувся із запитом на здорове існування нації, адже це основа сталого економічного розвитку, нагромадження інтелектуального капіталу, забезпечення безпеки держави, активної громадянської позиції. Розуміючи важливість цього тренду, лідери G7 та розвинені країна світу вже сьогодні у своєму розвитку ставлять у пріоритет питання оптимізацію, як грошових потоків, так і процесів діяльності у медичній сфері, що в свою чергу включає будівництво, оновлення матеріально-технічної бази лікарень, розробку нових медичних препаратів та будівництво розгалуженої транспортної інфраструктури. Та все ж одним з пріоритетних місць займають інструменти, які можуть полегшити функціонування і певною мірою заощадити фінансові резерви такої системи:

• програми накопичувального страхування;
• медичне страхування (МС).

З появою ​коронавірусної інфекції COVID-19 світова система охорони здоров’я та ​Всесвітня організація здоров’я (WHO), нажаль, показали свою неготовність та неспроможність до ефективного подолання такого виклику. У сучасних реаліях набагато легше долають наслідки масових захворювань ті країни, що активно використовують Програми накопичувального страхування, медичного страхування. Без сумніву, для подолання пандемії обов’язково необхідно вкладати кошти на розробку нових медичних препаратів та, попри це, саме страхування допомагає постраждалим мати можливість лікуватися та купувати необхідні медичні засоби без страху неплатоспроможності, зменшує навантаження на бюджет медичної системи в цілому. Такі інструменти вже довгий час успішно апробовані у багатьох розвинених країнах світу.

Україна з часу проголошення незалежності так і не провела повноцінно доопрацювання ЗУ "Про страхування", "Про Пенсійний фонд"., не розробила попередні механізми регулювання    та запровадження  Програм         накопичувального, медичного страхування, не змогла провести ефективну реформу Охорони здоров’я. До цього додається конфлікт на сході України, питання анексованого Криму Російською Федерацією та пандемія Коронавірусної​ інфекції COVID-19​. Як наслідок, тяжке становище економіки, збільшення дефіциту бюджету, що накладає певні труднощі на функціонування сфери охорони здоров’я України.

Саме тому вже сьогодні для нашої країна стоїть нагальне питання щодо імплементування міжнародного досвіду щодо впровадження Накопичувального та медичного страхування на законодавчому рівні.

У чому різниця між Медичне страхування та Накопичувальним страхуванням?

Хто є учасниками даного процесу?

​

Яким чином будуть акумулюватися кошти?

Як це може працювати?

Які етапи реалізації?

1. Ураховуючи ситуацію в країні, виділення коштів з місцевих бюджетів для оформлення страхування тимчасово непрацюючим, непрацездатним, малозабезпеченим сім’ям, пенсіонерам, особам віком до 18 років та студентам денної форми навчання, оскільки для проведення реформи необхідний певний час, а для системи охорони здоров’я та хворих його вже немає;
2. Затвердження Регуляторів, акредитованих Страховиків;
3. Внесення змін до ЗУ "Про страхування", "Про Пенсійний фонд". Реформування;
4. Запуск обов’язкового страхування роботодавцем працівників на підприємствах та введення оподаткування в розмірі 1 % від проданих товарів, послуг, як юридичних осіб, так і ФОП;
5. Дотації українських фармацевтичних компаній, лабараторій без іноземних інвестицій.

Богдан Бондаренко  

Член партии "Национальная платформа". Специалист рынков страхования и телекоммуникаций, магистр международной экономки КНЕУ, соискатель кафедры международных финансов КНЕУ, автор научных статей