Нові газопроводи, які прокладає російський «Газром», дуже часто називають «голками», що мають нагадувати заштрики для наркоманів. Порівняння досить відверте, красномовне і, на перший погляд, логічне, якщо вважати бажання тієї ж Німеччини «ін’єкціонувати» за допомогою «Північного потоку - 2» у свою економіку «наркоту» у вигляді природного газу і стати від нього на певний час залежною. А Росію – таким собі «наркоторгівцем», що мріє про зиск у вигляді мільярдних надходжень.

Але це ще питання, хто більший зі згаданих сторін «наркоман»:  той, хто купує природний газ, чи той, хто його продає? Росія, що нагадує коробейника, чи Німеччина у вигляді заможного покупця? Перша не має іншого виходу, як продавати свій «крам», друга – може собі дозволити його вибір за вигідною ціною. У даному випадку Німеччині підходить поки що «крам» російський. Тож у такому разі хто від кого залежить? Покупець від продавця, чи навпаки? Хто кого насаджує на свою «голку» - російський Ваня  німця Ганса чи той-таки Ганс – Ваню? 

Погляньмо на ситуацію більш розважливо і без зайвого галасу. Економіка Росії шкутильгає на обидві ноги, про зростання її ВВП можна говорити лише у тому разі, коли  є попит на природний газ і нафту. Прагнення Москви на чомусь ще  заробити зводиться у кінцевому рахунку до продажу зброї, виготовлення  якої  вимагає не лише передових технологій, а й вправних робочих рук. А цих двох «компонентів» з кожним роком стає дедалі менше, і нестачу вже не компенсуєш переманюванням їх з інших колишніх радянських республік, де також з цим є проблеми.

Обіцяною російським урядом своїм громадянам заробітною платнею в еквіваленті дві з половиною тисячі доларів і, відповідно, пенсією в 40 тисяч рублів навіть не пахне, про що росіяни на своїх демонстраціях сьогодні не просто нагадують – голосно волають. І їхню увагу до побутових проблем вже не притлумити гаслами на кшталт «кримнаш», бо для того, щоб ці гасла прокричати, треба патріотові-крикуну мати хоча б повний шлунок. Та й прес-конференції з президентом В. Путіним, раніше такі популярні, вже не спроможні  заспокоїти суспільство, бо з усіх боків все гучніше чути: «Доколе?». І скільки б не намагався президент Росії переконувати своє суспільство і міжнародний загал, що той же «Північний потік - 2» задовольнить потреби Європи, а передусім Німеччини, яка зачекалася його відкриття, а все одно це слід сприймати як путінську пропаганду. Бо не те що рік Росія не в змозі почекати з відкриттям газопроводу, навіть пів року для неї стає жахом, про наслідки якого відверто пророкують фахівці.

Підстави для такого твердження?

Та хоч би та паніка, що охопила «Газпром» після оприлюднення рішення міжнародних судів на користь України! Бо інакше ані керівництво «Газпрому», ані сам поважний російський президент не вимагали б від України відкликати  свої позовні вимоги і відмовитися від стягнення штрафів за порушення транзиту газу. «Газпрому» навіть довелось відмовитися від розміщення євробондів у швейцарській валюті через те, що грошові активи тут же будуть арештовані на користь України. Здається, і Німеччина намагається не помічати газпромівського маніпулювання  з показниками задля уникнення  втрати іміджу. Маніпулювання у вигляді продажу самому собі… певної кількості природного газу. А фахівці переконують, що нові директивні вимоги можуть завдати амбіціям «Газпрому» більших втрат, аніж падіння цін на газ. Бо в такому разі обом «Потокам…» дозволятиметься прокачування заледве 50% природного газу, що не зробить їх експлуатацію прибутковою. І чи матиметься з такої «голки» прибуток? У російського газового «коробейника» - навряд. Навіть якщо він збуватиме свій «товар» своєму заклятому приятелю – Німеччині.

І ось тут вкотре Росія буде змушена вдаватися до звичних для себе дій. Таких, як дестабілізація енергетичної ситуації у країнах Європи. Це не що інше, як істеричні дії наркомана, котрому забракло грошей. Але реально це будуть такі  дії, як вимога внести поправки до газових директив, що дозволятимуть повне використання потужностей газопроводів,  чи примушення України підписати двосторонні прямі контракти на постачання газу за фіксованою ціною, вищою за середньорічну, при цьому ще й знизити платню за використання нашої ГТС до нижчої за ринкову (що так чи інакше можна було почути у коментарях з приводу зустрічі «Нормандської четвірки»).

Також за  «традицією» Росія обов’язково шукатиме крайнього для того, щоб перекласти на нього відповідальність за свої прорахунки. Наприклад, Росія, висуваючи вимоги, які практично не можна реалізувати з точки зору здорового глузду,  звинувачуватиме у зриві контракту саме Україну. І для переконання світової спільноти розгортатиме шалену агітацію у західних ЗМІ, як вже робила це не один і не два рази. При цьому замовчуючи про свої зобов’язання виконувати міжнародне законодавство.

Росія у своєму прагненні продавати європейцям газ намагається одночасно запобігти втраті європейського ринку збуту. Так, це називають конкуренцією. Так, це непроста справа, де вчорашній партнер сьогодні стає конкурентом і його сорочка ближче йому до свого тіла. Це  ми спостерігаємо навіть у європейському середовищі, щоправда, як і те, що там завжди намагаються знайти порозуміння. Але – факт, що ціна на російський газ схильна зменшуватися, бо США і Катар намагаються збільшити постачання до Європи свого газу. І якщо процес триватиме так і далі, то кого цікавитиме російський газовий продукт, ціна на який не може бути більшою, ніж у конкурентів? І тут вже не врятуєшся домішками, як це роблять торгівці наркотою, коли собівартість їхнього продукту стає, як кажуть, нижчою за плінтус…

…Не можуть бути нецікавими кроки у такій делікатно важливій справі Європейського Союзу. Він таки відстоюватиме інтереси України і її діяльність у справі забезпечення енергетичної безпеки Європи, в тому числі продовження транзиту газу по її території. В першу чергу тому, що намагається дбати не лише про нинішній дохід, але й про те, що може бути завтра. Довгострокові контракти є саме тим, так би мовити, предметом, що гарантує її розвиток, дає можливість європейському суспільству передбачити цивілізований напрямок свого розвитку,  уникати всіляких економічних несподіванок, що можуть викликати  загальну економічну кризу. Чи не тому саме Росію намагаються припнути до Європи транзитно-газовим ланцюгом, щоб якось поставити її у цивілізовані рамки економічної співпраці та уникати у майбутньому несподіваних її примх?

Але без взяття до уваги інтересів України зробити цього не вдасться.

Михайло Флешар, блогер