«Вони зазнають тортур під час першого допиту. Їх б’ють металевими палицями та палками, жорстко б’ють струмом. Їх роздягають. Це жахливо. Це найгірше, що я бачила за 20 років моєї кар’єри, відвідуючи полонених від імені ООН. Тортури є широко поширеними та структурними. 95% українських військовополонених зазнали тортур, і це є воєнним злочином», —   заявила голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Даніель Белл в інтерв’ю нідерландському телеканалу NOS.

За час широкомасштабного вторгнення відбулось 54 обміни полоненими між Україною та країною-агресоркою

3405 людей повернули на українську землю, ще тисячі досі у полоні. Що з ними відбувається? Наскільки ставлення до військовополонених в Україні відрізняється від російського? Про це, зокрема, можуть свідчити ті, хто пережив російський полон.

У інтерв’ю «Вечірньому Києву» нацгвардійці Володимир Шевченко та Владислав Шлаканьов, які повернулись на рідну землю 25 червня цьогоріч під час 53 обміну, розповіли, що змушені були пити технічну воду із запахом хімії, яку їм привозили пожежними машинами під час перебування у таборі в Оленівці. У СІЗО міста Камишин Волгоградської області їх били та катували електрошоком.

«Знаєте, били нас чим попало… Палками, кулаками, ногами. Найчастіше — шокер терапію так звану використовували. Електрошок вони полюбляють застосовувати. Ти неправильно голову підвів, не так поглянув… Це вже привід. Гірше за нас у тій колонії не було нікому», — розповів Шлаканьов.

Обидва молоді хлопці провели в полоні 25 місяців, після того, як за наказом Верховного головнокомандувача вийшли з «Азовсталі», щоб зберегти життя.

Вони втратили по 20 кілограмів ваги, що дуже багато для їх комплекції та віку.

Під час обміну вони побачили, як виглядали росіяни, що були у полоні в Україні. І зрозуміли, що тут до них ставились із дотриманням міжнародних конвенцій.

«От коли ми дивились на них — то зрозуміли, як в Україні ставляться до військовополонених. Вони всі поголені, такі акуратні, чистенькі, гарно виглядали.

Але були вони сумні, розуміли, що нормальне життя закінчилось. Ми провели ніч у автозаку без води. Дехто й у туалет не міг сходити. А їм українці на дорогу дали і воду і печиво…» — зазначив Шлаканьов.

У СІЗО він зрозумів, що таке шматочок хліба, який по крихтах ділиться на всіх у камері.

«Коли кожна крихта його цінується. Адже це був засіб вижити для кожного. А як цю крихту ділили між собою!… Щоб нікого не обділити. Щоб не сваритись — це було дуже важливо». — поділився спогадом про полон з «Вечірнім Києвом» Владислав.

Його побратим Володимир Шевченко додав:

«Все, що потрапляло у камеру — мало ділитись порівну на всіх. Їжа, яка мала не розділяти, а давала шанс жити».

Що було у меню у СІЗО?

«У меню в СІЗО нас була каша — „молочна“ каша на воді. Цукру ми не бачили. Обід був з супом — вода без жирів схожа на ту, як ніби помили каструлю де був суп. От таку воду нам і видавали, назвавши її супом. Не було ані гущі, нічого… Всього було по 4 ложки…» — розповіли українські військові після полону.

Підготувала: Ніна Петрович