Зараз українці бідкаються про російський серіал, що його дивляться наші підлітки, і переконані, що українського контенту для них нема, пише арт-оглядачка Лєна Чиченіна.

Разом із тим натрапляю на допис, в якому автор іронізує, що на доволі популярному ютуб-каналі зробили програмку про Стуса з усякими блогерами. Там ще у них про Куїнджі недавно було - з Васею Байдаком та Сашою Заріцькою.

Мовляв, якісь непонятні люди без експертизи зібралися і обговорюють тут українського письменника. А ше там є Лєна Кравець, якій раніше було по*уй на українських письменників.

Я не симпатизую Олені Кравець, якщо чесно. Але в програмі були й інші люди. Якщо так, то мільйонам українців було по*уй і на письменників, і на мову, і на культуру, і на війну. Напевне, потрібно, щоб вони просто заткнулися, не відсвічували і до кінця життя несли свій хрест спокути.

А взагалі я, як людина, яка роками вивчає наше культурне поле, скажу наступне. У нас постійно була ця тема - зневага до масового, популярного контенту з боку "еліт", серйозних людей. Коли є контент, в якому автори і не збираються бути академічними дослідниками, а висловлюють свої думки та емоції. Власне, на цьому ютуб-каналі "Точка збору" навіть такий дисклеймер є.

І навіть доволі грунтовні, але лайтові у подачі формати теж гівняються. Не повірите, але Віталіка Гордієнка і його чудовий "Загін кіноманів" теж критикували ти критикують. Мовляв, недостатньо серйозно. Що це у нього за заголовки, шо за хайп, шо за чергові списки. Списки - це взагалі фу.

Моя подружка описала це так: бажання нагодувати усіх устрицями.

І мої спостереження мені кажуть, що це дуже кепська історія. Бо у нас до великої війни фактично такого контенту майже не було. І росіяни з радістю цю нішу заповнювали. Тому дівчата в інсті викладали фотки в купальнику і підписували це цитатами з віршів Цвєтаєвої. Така була тенденція.

А зараз ці дівчата викладають цитати з Жадана. І його за це критикують - скотився на попсу. Своя повноцінна поп-культура - це те, чого нам завжди дуже бракувало. Ще з совкових часів. Майже усі популярні пісні того часу - російські. Кого назве старше покоління з відомих виконавців? Авжеж Пугачову, Леонтьєва. Чи що там ще?

Кіно - те саме. Які цитати ми впізнаємо, які сюжетні лінії та імена персонажів відомі повсюдно? Чому усі зрозуміють, що за Людмила Прокофʼєвна чи Шурік? З українського у такому статусі є хіба "За двома зайцями".

Люди, які знаходилися у маленькій бульбашці, здається, ніколи не розуміли цієї біди. Коли будь-яка українська інстадівчинка може легко процитувати "щось із Цвєтаєвої" і поняття не має, хто така Теліга. І тут ми додамо ще й дурну ідеалізацію, яка завжди робила наших митців прісними, правильними та не цікавими.

Тому шановні друзі, якщо про наших визначних людей говоритимуть лише дослідники - це не створить повноцінного ринку та пропозиції. Повноцінний ринок будь-чого повинен бути різноманітним, давати різні пропозиції різним аудиторіям. І, слава богу, він у нас почав формуватися, а важливі теми - обговорюватися. Зокрема і тими, хто два роки тому був до них байдужим. Якщо вас не радують такі трансформації, то прям не знаю.

Підготувала: Ніна Петрович