Фото: 24 канал

За матеріалами Державного бюро розслідувань (ДБР) народному депутату від забороненої в Україні партії “Опозиційна платформа – за життя” Олександру Пономарьову повідомлено про підозру в державній зраді.

“За матеріалами Державного бюро розслідувань генеральний прокурор повідомив про підозру чинному народному депутату України у державній зраді”, – йдеться у повідомленні ДБР на сайті відомства у понеділок.

За інформацією ДБР, депутат кількох скликань від забороненої в Україні політичної партії “Опозиційна платформа – за життя” перейшов на бік ворога на початку війни. У перший же день повномасштабного вторгнення РФ він поїхав із Києва до окупованого Бердянська.

“Для збереження власних статків і підприємств, які перебували в окупованому місті, він почав співпрацювати із загарбниками. За оперативними даними, афілійовані з ним підприємства досі надають у користування військовим РФ приміщення, забезпечують їх харчуванням і паливно-мастильними матеріалами”, – наголошується в повідомленні.

У ДБР інформують, що місцеві ЗМІ, які перебувають в орбіті впливу депутата, транслюють проросійські наративи та пропаганду, вводячи в оману населення Бердянська.

“Довгий час сам депутат залишався на окупованій території. Там він зустрівся з представниками держави-агресора, озброєних формувань та окупаційної адміністрації міста, отримав їхню підтримку та отримав навіть від них охорону”, – уточнюється в повідомленні.

У ДБР зазначають, що за час роботи з окупантами депутат відвідував тимчасово окупований Крим та РФ.

“Згодом через комерційні суперечки з окупантами депутат вирішив повернутися на неокуповану частину України”, – зазначають у ДБР.

Народному депутату повідомлено про підозру у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України) та вручено клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

“Наразі тривають одночасні обшуки у народного обранця, в його офісах і в осіб, через які здійснювалася діяльність на окупованій території”, – інформують у Бюро.

Процесуальне керівництво здійснює Офіс Генерального прокурора.

Прикметно, що в той час, коли депутата підозрюють у державній зраді, його компанія виграє на відкритих торгах на забезпечення харчування для ЗСУ. Зокрема, у восьми з 22 тендерів перемогла компанія із сумнівною репутацією “Атомсервіс”.

За даними ЗМІ, ТОВ “Атомсервіс” підконтрольне Пономарьову і братам Крючковим – Дмитру та Леоніду.

Про Леоніда Крючкова відомо, що він був одним із керівників дочірнього підприємства «Укрінмаш», яке входило до структури "Укроборонпрому.

Про “Атомсервіс” ще напередодні торгів стало публічно відомо, що товариство має проблеми із законом. На сайті Прозорро оприлюднений Витяг із протоколу засідання комісії МО з питань оборонних закупівель, де “Атомсервіс” названо ризикованою компанією.

Зокрема, ця фірма є фігурантом розслідування по справі, яку відкрила СБУ щодо присвоєння коштів соцпрограми для харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Попри це, “Атомсервіс” виграв тендерів на харчування для ЗСУ на суму 7,21 млрд грн.

Партнери по бізнесу займаються “Атомсервісом” уже близько 12 років і їхня компанія, яка годує сьогодні майже половину української армії, володіє інформацією про розташування майже всіх військових частин в Україні. Не виключено, що через братів Крючкових Пономарьов міг “злити” цю інформацію окупантам.

Корупційний спрут, який обплутав порт понад рік тому і тягне соки з держпідприємства, складається з різноманітних чиновників, аферистів, губернатора і ще купи осіб. Як же скромному народному депутату проконтролювати свою частку?

Керівника ДП “БМТП” Миколу Ільїна, призначеного за квотою БЮТ, вибивали з посади довго. Старалися губернатори Запорізької області Григорій Самардак. Олександр Пономарьов влаштовував наїзди силовиків і цькування в ЗМІ, але шматок був завеликий. Довелося залучати АМПУ (адміністрацію морських портів України). Спільними зусиллями їм вдалося домогтися свого, і 20 квітня начальником Бердянського порту було призначено Богдана Бабеця.

Тут варто сказати кілька слів про цю чудову організацію, а ще краще навести цитату генерального директора групи “ТІС” Андрія Ставніцера: “Масштаб галузі, якою управляє адміністрація (АМПУ), приваблює прихильників “схем” і кумівського підходу. Гроші занадто великі”.

І він абсолютно правий, оскільки Бабець та інші особи з Миколаєва, які прийшли з ним, були людьми Леоніда Крючкова (його брат Дмитро перебуває в розшуку за підозрою в розкраданні 346 млн. гривень Запоріжжяобленерго). Леонід же, незважаючи на не менш багате минуле, протоптав доріжку в АП, а саме до Сергія Березенка.

Детальніше про братів Крючкових та їх афери можете почитати тут і тут.

Крючков зайшов у порт не з порожніми руками, а з обкатаною в Миколаєві “схемою” з послуг швартування, яку потім поширили на Херсон, Чорноморськ та Одесу. Суть її вельми нетривіальна: з благословення глави Бердянської філії АМПУ Олександра Барчана послуги швартування стала надавати приватна компанія “Портосервіс-Азов” із завищеними в 2 рази цінами. А щоб не виникало зайвих запитань, розчерком Богдана Бабця ціна на аналогічну послугу в ДП “БМТП” збільшилася в 3 рази.

Засновником “Портосервіс-Азов” є компанія “Портосервіс-Україна”, яка у свою чергу оформлена на офшорку в Белізі “Фенелон Інвестмент ЛТД”. І хоча її власником значиться такий собі Анатолій Онч, ця ж офшорка є засновником ТОВ “Укрморсервіс”, де кінцевим власником є Леонід Крючков. Після наполегливих запитань журналістів “Радіо Свобода” він і не заперечує причетність до цього “бізнесу”.

Розслідувань на цю тему маса, демонстрували їх і міністру інфраструктури Володимиру Омеляну, який пообіцяв з портів “фірми-прокладки”. Але поки тільки в березні 2018 року відбулася лише невелика ротація: Бабець звільнився за власним бажанням, поступившись кріслом Олександру Трощенкову, який до цього недовгий час очолював Миколаївський порт. Зрозуміло, що одним розчерком пера міністр не може прибрати таку організацію як АМПУ, але за останніми новинами, Бердянському порту хочуть виділити 700 мільйонів гривень на реконструкцію. Залишається тільки здогадуватися, який відсоток із цієї суми осяде в кишенях “ділків”, що обліпили порт.

Але ж є ще приватний портовий оператор вантажів “Аскет-Шиппінг” із неоднозначною репутацією, за долю якого чомусь дуже вже переживає “генерал-губернатор” Костянтин Бриль. І серед усього цього різноманіття “схем”, “потоків” та “інтересів”, є й частка Олександра Пономарьова, яку потрібно якось контролювати. І звичайний недалекий, але вірний міньйон, яких у Пономарьова тьма-тьмуща, для такої справи не підійшов би. Тут потрібна людина, яка розбирається. Нею і стала Катерина Марченко, яка спочатку негласно супроводжувала процеси зміни керівництва, а у вересні 2017 року стала заступником директора ДП “БМТП” і залишається ним донині, ретельно відстежуючи належні відсотки для свого шефа.

І необхідні навички для цього у Марченко є. У 2001 році вона отримала диплом “менеджера зовнішньоекономічної діяльності” в Азовському регіональному інституті управління при ЗДУ (нині ЗНУ), потім стала асистентом кафедри економіки та менеджменту в Бердянському державному педагогічному університеті. І навіть отримала грант від США на навчання в “Kettering University”.

• 2003 рік – аспірантура Донецького національного університету (міжнародна економіка);
• 2006 рік – старший викладач кафедри менеджменту та правового забезпечення господарської діяльності Бердянського державного педагогічного університету;
• з 2010 року кандидат економічних наук.

Але, на жаль, весь цей багаж знань вона вирішила використати в інтересах Олександра Пономарьова, а вони, як відомо, полягають виключно в особистому збагаченні будь-якими шляхами.

Отже, з 2007 по 2010 рік Катерина Марченко поєднувала викладацьку діяльність із керівництвом пономарьовської конторки “Інформаційна група “Про100”, записаної на родичів. А також була депутатом Бердянської міськради трьох скликань, курируючи найцінніше, що є в Бердянську – земельні питання. Як члену Партії Регіонів, їй доводилося підкорятися й Олексію Бакаю.

З 2015 по 2016 рік була заступницею начальника ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області. Тож крім виділення землі в прибережній зоні Азовського моря для Олександра Пономарьова їй вдалося докласти руку і до договорів оренди земель сільськогосподарського призначення. А в Бердянську немає такої сфери, в якій у Пономарьова і його вірного “санчо панса” Сергія Валентирова їх немає. Тож коли зрослася “схема” в Бердянському порту, нехай і з безліччю учасників, Пономарьов довірив відповідальне завдання з контролю потоків саме Каті Марченко. На цьому тлі вже зовсім інакше виглядає новина про те, що Марченко стала одним із 5 делегатів у Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи, чи не так?

Сукупність цієї далекої від викладацької та державної діяльності мала б відобразитися і на її декларації. Але у своїх стараннях приховати від допитливих очей майно сумнівного походження Марченко дещо перестаралася, а подекуди й відверто намудрувала так, що мали б виникнути логічні запитання в Національного агентства з питань запобігання корупції.

• Катерина Марченко володіє двома земельними ділянками в Бердянську:
  539 м2 від 2005 року, без зазначення вартості та % володіння.
• 525 м2 від 2007 року, придбана за 57 тис. грн. без зазначення % володіння.

У декларації від 2017 року Катерина вказує, що докупила у 2016 році 50% цієї ділянки за 4500 гривень! При цьому не вказується в кого.

Аналогічна ситуація з немаленьким будинком у Бердянську площею 257,8 м2. Його 50% нібито коштували у 2012 році всього лише 177 тис. грн. А в 16 році другі 50% були викуплені за 15 тис. грн.
Крім цього, у процесі будівництва перебувають ще 2 приватні будинки в Бердянську.

Готівкою Марченко зберігає вже 3-й рік 75 тис. грн, 10 тис. доларів, і 22 тис. доларів вказані як позичені третім особам. За які ж кошти ведеться будівництво при задекларованому доході 5-10 тис. грн на місяць?

Дивує і відсутність транспортного засобу в декларації. Хоча Катерина точно володіє щонайменше “Chevrolet Aveo” і навіть якось повідомляла у ЗМІ про свій водійський стаж у 8 років, красуючись за кермом авто.

Ймовірно, це тому, що вона не вказує в декларації батька Марченка Валентина Петровича, матір Марченка Валентину Петрівну (володіє часткою в малому приватному підприємстві “Вітл”), брата Марченка Віталія Валентиновича. Імовірно, у цих осіб і викуповувалися за сміховинні суми частки в земельній ділянці та приватному будинку. На когось із них же й оформлено автомобіль, а можливо, і ще якісь компанії та активи. Усе це ми обов’язково з’ясуємо, як і незадекларовану 1/5 частину нежитлової будівлі по вул. Мазіна, 7а, викуплену в міста за 156 тис. грн.

Пікантності ситуації додає й те, що 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Запорізької області скасував наказ про звільнення Ільїна, але рішення досі не виконано. А 7 листопада 2018 року Ільїн подав заяву до НАБУ на міністерство інфраструктури та виконавчу службу. Того й гляди, тихому “дерибану” морпорту може настати кінець у будь-який момент і доведеться відповідати за законом.