«Міністри Майдану» останнім часом підкидають все більше приводів говорити про себе. От і міністр охорони здоров’я Олег Мусій став об’єктом височайшого гніву – його відставки зажадав сам Арсеній Яценюк.

Власне, кілька місяців тому відставки Мусія вимагали представники Автомайдану та медичної спільноти. Громадський активіст Сергій Коба тоді сказав у коментарі «Радіо «Свобода»: «Найбільші корупціонери, які залишались у міністерстві, не були звільнені. Коли ми спитали Олега Мусія, чому він їх не звільняє, він каже, що у нього немає таких повноважень, йому це не вдається і все таке інше», – розповів активіст і додав, що «Нічого не було зроблено для того, аби зруйнувати корупційні схеми, які були при Богатирьовій».

Цікаво – хто з «революційних» міністрів буде наступним «зрадником Майдану»? Є всі підстави вважати, що №2 у цьому вірогідному списку – міністр освіти і науки Сергій Квіт. До нас потрапив цікавий документ, який наочно демонструє – Квіт стоїть на тих же граблях, що і Мусій: як у питаннях кадрів, так і у питаннях непротидії корупції та збереження корупційних схем. І він, як і Мусій який скаржиться на відсутність повноважень, не є самостійною фігурою.

В листі до глави АП Бориса Ложкіна від 31 липня 2014 року керівник ГО «Антикорупційне бюро України» Руслан Пікашев аргументовано повідомляє про наступне: Квіт не звільнив жодної людини Табачника з ключових посад; ці люди досі курують злочинні фінансові схеми; фактично Табачник досі керує міністерством; з цим напряму пов’язана відсутність реформ у системі. З усім можна погодитись, окрім передостаннього пункту. Не Табачник керує міністерством. Щоправда, і не Квіт. Всі більш-меньш інформовані в сьогоднішній кухні МОНу люди стверджують, що процесами в українській освіті насправді рулить народний депутат Лілія Гриневич - очільниця профільного парламентського комітету. І неважко припустити, що реформаторська млявість Квіта та його політика збереження кадрів Табачника є наслідками цього впливу – для цього достатньо проаналізувати «освітянську» кар’єру Лілії Михайлівни.

Із непомітної посади старшого викладача кафедри менеджемента недержавного інституту економіки і права «Крок» в 2006 році пані Лілія раптом перескочила у впливове крісло директора Українського центра оцінювання якості освіти. Чи була вирішальним фактором цього призначення її активна співпраця з фондом «Відродження» - невідомо, а от все її подальше стрімке сходження має цілком прозаїчні пояснення. В тому ж році вона приглянулась «космічному» меру Києва Черновецькому - він призначив її начальником Головного управління освіти і науки столиці. Дехто пояснює цю прихильність улюбленця київських бабусь до Гриневич наявністю у останньої родичів, які мали спільний бізнес із пастором Аделаджею (той мав на Черновецького магічний вплив). Крім того, в команді Черновецького пані Лілію лобіювали Журавський та Пилипишин. Журавський, власне, змінив Гриневич на посаді, коли у 2009 році вона пішла працювати у передвиборчий штаб Арсенія Яценюка. За іронією долі обидва колишні партнери Гриневич – Журавський та Пилипишин – нещодавно були «люстровані» шляхом впихування у сміттєвий бак.
Звільнення Гриневич супроводжувалось локальними скандалами. За словами депутата від БЮТ у Київраді Олексія Давиденко, вона залишила освіту столиці у «плачевному стані»: «Школы не готовы к началу учебногогода: нет денег на медицинские осмотры учителей, на ремонты туалетов, столовых и классов, на обеспечение школьной охраны. Чтобы выплатить зарплату учителям, районные управления с мая берут кредиты», - сказав депутат в коментарі УНІАН. «В то же время, за годы работы в должности начальника управления Лилия Михайловна обзавелась большим количеством связей в сфере образования не только Киева. Этот факт, вероятно, и сыграл решающую роль при ее переходе в штаб Яценюка».

Тоді ж виплила іще одна пікантна подробиця – в штаті управління освіти чомусь виявився «держслужбовець» - громадянин іншої держави – Польщі. Як і чому Лілія Михайлівна працевлаштувала цю людину, - залишилось таємницею.Розслідування розбилось об новий статус Гриневич - вона стала Народним депутатом.

Не дивно, що після революційної зміни влади освіта знов перейшла під контроль пані Лілії. Треба сказати, що очільник Антикорупційного Бюро Руслан Пікашев не помітив одної важливої деталі. Так, люди Табачника не звільнені. Натомість звільнені кілька працівників, які за часів міністра-регіонала утримались лише завдяки фаховості та займаних посад, де не проходили грошові потоки. Скажімо, один з таких людей – колишній керівник департаменту середньої та дошкільної освіти Олег Єресько. На його місце моментально всівся один з помічників Лілії Гриневич.

Та ж комбінація – в столиці. Керувати департаментом освіти Києва тимчасовий мер Бондаренко призначив Олену Фіданян, яка раніше працювала заступником Начальника управління освітніх закладів, а за сумісництвом була помічником-консультантом Гриневич. Цікаво, що всі спроби Кличка поміняти помічника-консультанта Гриневич на більш фахову особу, наштовхуються на істерику з боку ЗМІ, лояльних до Лілії Михайлівни. Спочатку брудом був облитий той же Єресько, безперечний авторитет в галузі середньої освіти, кандидатуру якого розглядав очільник Києва – з нього зробили «соратника Табачника». Історія періодично повторюється – у всіх смертних гріхах медійники Гриневич звинувачують будь-кого, хто насмілюється зазіхнути на київську освіту.
Причина такого істеричного чіпляння за позиції достатньо прозора, принаймні на сьогодні. І Гриневич, і Квіт нині рвуться до Верховної Ради. А вплив на систему середньої та дошкільної освіти, в оберти якої входять сотні тисяч співробітників, є дуже вагомим внеском у передвиборчу кампанію будь-якої партії. Колись Лілія Гриневич, як правильно підмітив київський депутат Давиденко, вже використала свій вплив на систему на користь політсили Арсенія Яценюка. Сьогодні історія повторюється. І те, чому з усіх департаментів МОН був звільнений і замінений на «свою» людину лише керівник департаменту дошкільної і середньої освіти – зайве тому підтвердження.

Щодо самої освіти, якщо не зв’язувати її із виборчою гарячкою Квита і Гриневич – справи тут дійсно не змінилися з «дореволюційних» часів. Корупційники Табачника «прі дєлах». Побори у школах не припинились і зростають відповідно до курсу долара. Чомусь проґавили ситуацію з підручниками – шості класи взагалі залишились без нових учбових посібників. Освітянська профспілка постійно конфліктує та судиться з міністерством через значне погіршення умов роботи вчителів. Чомусь повністю згорнута програма повернення у державну власність незаконно приватизованих і перепрофільованих дитячих садочків.Про підготовку учбових закладів до прогнозовано важкої зими нічого не чути. Скоріше за все тому, що її – підготовки – просто нема.
Освіта лягає на жертовний вівтар політики. В цьому сенсі із часів Табачника дійсно нічого не змінилось.

Ігор Борін, Юридичний Вісник України