Обурюючись 4-х мільярдним зменшенням видатків на освіту і науку на прийдешній рік, мало хто помітив, що фінансування урізали не всім суб’єктам цієї сфери. Деяким навіть збільшили. Але мова не про Академію медичних наук, виділення додаткових коштів якій в умовах пандемії COVID-19 є цілком виправданим.

Як виявилось, збільшили фінансування ще одній галузевій академії: Національній академії правових наук України (НАПрН). Ця академія немає жодного стосунку до боротьби з коронавірусом, проте вона має низку заслуг перед деякими впливовими особами сучасного українського політикуму. Приміром, три місяці тому обрала своїм дійсним членом (академіком) Першого заступника Голови Верховної Ради України – представника Президента України у Верховній Раді Руслана Стефанчука. А 17 листопада 2020 р. рішенням Комітету з присудження Премії  імені Ярослава Мудрого, який створюється відповідно до спільного рішення президії знов- таки НАПрН, а також  вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Р.Стефанчуку було присуджено названу премію з формулюванням «За видатні заслуги у законотворчій, судовій та правозастосовній діяльності».

Й це ще не все: 26 листопада 2020 р. у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака, який є структурним підрозділом тієї ж самої НАПрН, було присуджено ступінь доктора юридичних наук народному депутату від «Слуги народу» Миколі Стефанчуку – молодшому брату Першого віце-спікера.

Виходить, що гроші в замін на почесні вчені знання та премії. Чи це не є справжнім проявом корупції, з якою Руслан Олексійович так «завзято» бореться з трибуни Верховної Ради? Як виявляється, лише на словах…

Але від чиновників не відстають і «науковці» при посадах. До прикладу, віце-президент НАПрН Наталія Кузнєцова, син якої, Олексій Кот, на вищезазначених виборах був обраний член-кореспондентом цієї ж академії, а потім разом з Русланом Стефанчуком отримав і Премію імені Ярослава Мудрого. Та постійний член президії академії Анатолій Гетьман, віднедавна ще й ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, син якого також на виборах у серпні 2020 р. став член-кором НАПрН. Отже, коло замкнулося.

Як стверджують деякі ЗМІ, секрет впливовості Руслана Стефанчука полягає у його давньому знайомстві з Володимиром Зеленським -  ще  з тих часів, коли обидва грали у КВК, - і у тому, що в якості ідеолога виборчого штабу він забезпечив перемогу свого давнього приятеля у президентських перегонах-2019. Говорять, що ці заслуги дають право старшому Стефанчуку звертатися на «ти» до «Вови».

Насправді, умови кар’єрного зростання Руслана Стефанчука як політика були створені Степаном Кубівом, який, ставши у 2016 р. першим віце-прем`єр-міністром – міністром економічного розвитку в уряді Гройсмана, призначив Cтефанчука своїм радником.

У тому ж 2016 році з Хмельницького до Києва переїздить зі своєю родиною молодший брат Стефанчука – Микола. Не встиг він працевлаштуватися старшим науковим співробітником Київського національного університету імені Тараса Шевченка, як  вже у жовтні 2016 р. указом Президента України П.Порошенка йому присвоюється почесне звання «Заслужений юрист України».

А у 2017 р. було оцінено і заслуги Руслана Стефанчука, він отримав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України»  .

У 2017 р. брати беруть участь у конкурсах на посади суддів: Руслан – Верховного суду України, Микола – Вищого антикорупційного суду. Обидва омріяних посад не здобули.

Через певний час Стефанчук-старший став заступником  директора Національного офісу інтелектуальної власності (НОІВ), створеного за наказом того ж Степана Кубіва.

Відразу ж до НОІВ працевлаштувався і Стефанчук-молодший: спочатку начальником юридичного відділу, потім - заступником директора.

Однак, незрівнянно більші  можливості відкрилися перед Русланом Стефанчуком при президентстві Зеленського. І це не тільки присудження премії та обрання академіком НАПрН, де він склав достойну компанію таким її членам як С.Ківалов, В.Литвин, В.Медведчук.  

Це – можливість впливати на  призначення «довірених» осіб в органи державної влади.

Найбільш гучним стало призначення Ірини Венедіктової  спочатку як в.о. директора Державного бюро розслідувань, а потім Генеральним прокурором. Ірина Валентинівна не приховувала, що давно знайома з Р.Стефанчуком, який і привів її у «команду ЗЕ». І не тільки в команду: навряд чи Зеленський призначив Венедіктову на цю високу посаду без відповідних рекомендацій старого приятеля.

У Стефанчука і Венедіктової є дещо споріднене. Наприклад, неспроможність виграти у відкритих змаганнях: у Ірини Валентинівни також не склалося з конкурсом на посаду судді касаційного цивільного суду Верховного суду України – вона вибула з конкурсу, отримавши за результатами іспиту менший за мінімально допустимий бал.

Обидва мали скандали, пов’язані з квартирним питанням. Стефанчук-старший, ставши нардепом, вирішив за рахунок держави віддячити власній тещі за проживання у неї, і, будучи далеко не бідною людиною, почав отримувати компенсацію у 20 тысяч гривен на місяц за аренду житла. Після  скандалу, що вибухнув у ЗМІ, повернув у бюджет 40 тис.

Пригоди Венедіктової з київськими квартирами  не менш захоплюючі: чого тільки коштує її скандальне проживання в державній резиденції у Пущі-Водиці.

Ходять чуткі, що коли Зеленський таки не витримає скандалів через постійні халепи, до яких потрапляє Венедіктова, і спробує замінити Генпрокурорку, її планується пересадити  у крісло Міністра юстиції.

Планується нове кадрове призначення і в Конституційній суд України. Після того, як Верховна Рада провалила всі кандидатури до цієї важливої інституції, для наступної спроби проведення конкурсу фракція слуг народу підтримала Ольгу Совгирю, яка, за чутками, вважається близькою до Р.Стефанчука. У разі  обрання Совгирі до КСУ, Перший віце-спікер суттєво збільшить вплив на судову гілку влади.

Законодавча ж підконтрольна у мірі, достатній для того, аби прийняти закон в інтересах навіть конкретної особи.   

До прикладу. Третього грудня ВР прийняла за основу зі скороченням строку підготовки проєкт Закону про внесення змін до Закону України "Про державну службу" щодо зняття вікових обмежень для роботи на державній службі.

Законопроектом передбачається можливість повторного призначення державного службовця, який досяг пенсійного віку, без обов’язкового проведення конкурсу.

Одним з ініціаторів законопроекту був брат Першого віце-спікера – Микола Стефанчук. Якому, зокрема, склала компанію Г.Третьякова, відома висловлюванням про «неякісних дітей», котрих народжують виключно бідні батьки.

Оговорена терміновість - скорочення строку підготовки - пояснюється тим, що цей законопроект є таким собі подарунком. На день народження. Цілком конкретної людині: в. о.  Керівника Апарату Верховної Ради України, заступнику керівника – керівника головного юридичного управління Михайла Олексійовича Теплюка, якому 15 січня 2021 р. виповнюється 65 років. З цієї дати перебування Теплюка у статусі держслужбовця має закінчитись. Тому «подарунок» треба встигнути вручити вчасно.

 Свій трудовий шлях М.Теплюк починав (1978 р.) у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України. Після проголошення Україною незалежності перейшов  на посаду зав. юридичним відділом Секретаріату ВР, згодом - керівника Головного юридичного управління Апарату ВР, а з 2002 р. заступника Керівника Апарату ВР – керівника Головного юридичного управління.

І декомунізація, і люстрація Теплюка не зачепили. Він ставав у нагоді кожній владі: за часів президентства Ющенка був нагороджений орденом Данила Галицького (2006), при Януковичі –  орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2012), при Порошенко получив орден «За заслуги» ІІ ступеня (2016), при Зеленському – «За заслуги» І ступеня (2020).

А у серпні 2020 р. – разом із Русланом Стефанчуком, М.Теплюка було обрано до НАПрН у статусі член-кора.

Небажання керівництва ВР розставатися з таким цінним працівником, схоже, пояснюється тим, що він забезпечує надійний тил: і як розпорядник бюджетних коштів, і як керівник, що має право видавати розпорядження з кадрових питань, і як очільник структури, що проводить юридичну експертизу законопроектів, від висновків якої залежить їх подальша доля.

Тому-то таких корисних владі осіб  і декомунізації, і люстрації, і навіть закони оминають стороною. А якщо не оминають, то їх просто ігнорують, а закони - змінюють. Про що свідчить законопроєкт 4096.

Збереження українською владою «старих» облич, які зливаються з «новими» у глумливу гримасу, підтверджують істину про те, що короля/президента грає почет.

Почет Порошенка уособлювали Свинарчуки. Чим це закінчилося для п’ятого президента всі добре пам’ятають. 

У Зеленського таку роль, схоже, грають Стефанчуки. Але з таким почетом годі й очікувати виконання обіцянки про незалежність президента від родичів, кумів та друзів. Обіцянки, у реальність виконання якої так хотілося вірити виборцям Зеленського.

Й хоча в Україні немає статті «за обман суспільної довіри», розплата за цей обман є. Тільки платити будуть не стефанчуки, а президент. Спочатку падінням свого рейтингу…